Чи готова громада до повернення ветерана

Невдовзі нашій державі доведеться інтегрувати у мирне життя та працевлаштовувати величезну кількість ветеранів і ветеранок.

За прогнозами Міністерства у справах ветеранів, після війни в Україні налічуватиметься близько 3 мільйонів ветеранів. Усім їм необхідно буде заново навчитися жити в цивільному житті, яке дуже відрізняється від військової служби. Самостійно людині буде складно це зробити, тож держава має подбати про ці процеси. Вже зараз необхідно напрацьовувати конкретні програми, які допоможуть людині з бойовим досвідом знайти своє місце в мирному житті.

Оксана Коляда — українська військослужбовиця, Міністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України, вже давно розглядає питання повернення військовослужбовців до мирного життя. На її думку, варто обов’язково зафіксувати такі ключові моменти:

  1. Ветеранські політики це не про соціальний захист, а про національну безпеку.
  2. Процес реабілітації та реінтеграції має внутрішню логіку та  послідовність дій. Спочатку військовослужбовці мають бути “стабілізовані” медично та психологічно, а потім вже проходити ефективну соціалізацію.
  3. Клієнтська база ветеранських політик виросте в рази. Завтра більше 1,5 млн Захисників та Захисниць повернуться додому до своїх родин, які також є цільовою аудиторією ветеранських політик. 

Якщо суспільство не буде до цього готовим, то нас гарантовано чекатимуть такі апокаліптичні наслідки: провал системи медичної реабілітації; катастрофічні збої в роботі соціальних служб; девіантна поведінка (поведінка особистості, яка порушує соціальні норми) як на рівні родин та громад, так і на рівні всієї держави; маргіналізація (процес виключення осіб зі сфер життєдіяльності) суспільства ветеранського руху; надмірна політизація ветеранського руху; зростання суспільного напруження; радикалізація протестних настроїв; поглиблення демографічної кризи.

На думку Коляди, головним показником ефективної ветеранської політики є щасливий ветеран, який відновив функціональність, задоволений своїм родинним життям та місцем у суспільстві. Але разом з тим ідеальної моделі взаємодії з ветераном, апробованої на практиці та готової до масштабування поки не існує. Однак існує бачення фахівців, якою вона має бути.

«Одну з таких моделей ми протягом року активно обговорюємо та досліджуємо з колегами із Коаліції ветеранських просторів. Повна назва цієї моделі – «фахівець по роботі з ветеранами, з використанням інструментів кейс-менеджменту». В розмовному форматі – «ветеранський кейс-менеджер» (ВКМ)» — пише Оксана Коляда.

Єдину послугу, яку має надавати такий фахівець є інформаційна чи консультаційна. Ветеранський кейс-менеджер має надати повну інформацію про доступні послуги (освітні, психологічні і т.д.) та стимулювати свого клієнта отримати їх. Але в рамках чітко визначених процедур та алгоритмів, щоб заохотити клієнта самостійно працювати над собою, а не виконувати його роботу.

Щодо алгоритму роботи ветеранського кейс-менеджера, то на думку Коляди, першим етапом роботи є родини ветеранів. На момент повернення Захисника в громаду, ветеранський кейс-менеджер має знати про нього всю необхідну інформацію. Саме з родини починається процес «ведення випадку». Згодом кейс-менеджер зустрічає ветерана та проводить з ним ознайомчий діалог. Цей діалог є одночасно первинним скрінінгом (навичками якого має володіти ВКМ) та ознайомленням з усіма доступними опціями для ветерана. І на цій стадії продовжує формуватися персональний кейс клієнта.

Фахівець по роботі з ветеранами має володіти всією повнотою інформації щодо можливостей медичної та психологічної реабілітації для того, щоб запропонувати їх ветерану. Якщо він фіксує для себе складнощі мотивації, підключає додаткові інструменти впливу – побратимів, родину, психологів тощо. І це – третя стадія ведення випадку.

Відповідно до сформованого плану взаємодії, “ветеранський кейс-менеджер” допомагає (консультативно) своєму клієнту пройти всі стадії “паперової роботи” та відслідковує подальші кроки свого клієнта в суспільстві, кожного разу пропонуючи нові додаткові інструменти – освітні можливості, участь в громадському житті, повернення на робоче місце, відкриття власної справи тощо. Все це також фіксується у профайлі ветерана. Всі ці навички мають бути у фахівця по роботі з ветеранами, з використанням інструменту кейс-менеджменту.

«Ведення випадку – це специфічна процедура взаємодії з клієнтом, яка передбачає певний алгоритм активності, зрозумілий для фахівців, які пройшли відповідне навчання та мають відповідні навички. Це не унікальний інструмент саме для нашого клієнта – ветерана. Кейс-менеджмент сьогодні визнана як одна з найефективніших моделей забезпечення потреб (насамперед соціальних) окремих категорій громадян» — зазначає Оксана Коляда.

На думку міністерки, таких фахівців потрібно тисячі. Ідеально, якщо вони будуть із середовища, кому ветеран довіряє. Мова не йде про пільги чи додаткові соцвиплати, які, по своїй суті, демотивують клієнтів. Завдання держави – ефективно та адекватно використати людський потенціал ветерана, не втрати його, перетворивши з переваги на проблему. 

Традиційна структура департаменту соціального захисту населення досі не містить навіть управління по роботі з ветеранами. Звісно з окремими виключеннями у низці громад. Люди, які там працюють, не володіють специфічними знаннями та навичками роботи з «носіями бойової травми». Але саме вони, за нинішньої ситуації, завтра працюватимуть з аудиторією у декілька тисяч ветеранів та членів родин в окремій малій громаді. 

Оксана Коляда з українськими та міжнародними партнерами запустили спеціалізований тренінговий центр: «Ми розробили авторську тренінгову програму, провели її адаптацію та модернізацію під час пілотного навчання, затвердили на рівні фахівців Міністерства соціальної політики України. Але наш тренінговий центр здатний пропускати в місяць не більше 60 слухачів. В рік ця цифра не перевищуватиме 700-750 випускників програми. Для масштабу країни – це крапля в морі. Потрібно адаптувати цей досвід та його масштабувати. Вже сьогодні. »

Лідери громад першими почали усвідомлювати рівень потенційних викликів. І вони першими ініціюють зміну підходів у роботі з ветеранами. Так вчиняють люди державного мислення, які розуміють, якою вигодою для громади може бути ефективно реабілітований та реінтегрований ветеран. І натомість вони також чудово розуміють всі ризики пов’язані з неефективними ветеранськими політиками на місцях.