Депутат, який служить в ЗСУ – інтерв’ю з Вадимом Ямщиковим про фронт, тролінг та рідну Полтаву

За понад півроку повномасштабної війни Україна вже побачила і почула сотні натхненних історій про наших воїнів. Це інтерв’ю було записано у вересні цього року. У ньому ми поговорили з Вадимом Ямщиковим – депутатом полтавської міської ради, який після вторгнення Росії на територію України став солдатом ЗСУ і прямо зараз боронить нашу землю на харківському напрямку. 

1. Яка мотивація для депутата піти в ЗСУ

Така ж сама мотивація, як і для більшості населення України – це захист своєї Батьківщини. Я завжди мав патріотичну позицію. Я і учасник революції гідності, і волонтер, бо з 2014-го року допомагаю ветеранам АТО. На жаль, довелося взяти участь у створенні меморіального комплексу загиблих героїв, Я розумію наскільки важливо зараз поставити політику на паузу і включитись у боротьбу за збереження країни. 

Війна – це не якісь там навчені люди, які повинні йти воювати. Немає таких людей. 

Всі, хто поруч зі мною – воює. У когось там фізичні негаразди, в когось – здоров’я, але вони усі тут, хоча теж 10 разів могли сказати про «спеціально навчених людей». 

Так само, як і у 2014 році, ніхто не вмів воювати, всі були добровольцями. Мені запам’ятався діалог з хлопцями в окопі, коли ми там «Мівіну» на чотирьох ділили. Один видав таку фразу: «якби кожен або хоча б половина депутатів побула тут і зрозуміла наскільки нам тяжко дається війна (а це загибель наших побратимів, це кров і піт), то це б допомогло змінити світогляд і відчути відповідальність за депутатський голос та дію». 

Задача хлопців – зберегти країну, а задача політиків – зробити так, щоб країна процвітала, тому я б теж хотів би, щоб хоч половина депутатів та чиновників побувала на фронті і зрозуміла, через що проходять хлопці. 

2. Який в тебе позивний? Як ставились побратими до депутата, чи був тролінг?

З позивним був прикол! Я прийшов і думав: «ну, виберу собі позивний», але виявилось, що «депутат» був зайнятим хлопчиною, який воює ще з 14-го року. 

Я вже не знав який позивний обрати, довго із цим затягував і мені давали багато позивних. І «Мухомор» був, але я вибрав «Рікін» – це ім’я футболіста (мова йде про футболіста німецького клубу “Борусія Дортмунд” Ларса Рікіна) з брелоків, у дитячі роки в мене така кличка була, – ось. Проте все-таки мене називають «депутатом» і цей позивний до мене приклеївся. Тим паче, що той хлопчина надовго вибув – він був поранений під Бахмутом, зараз у госпіталі уже пару місяців. Слава Богу, з ним все нормально, але на довгий час я залишався одним депутатом. 

Футболіст німецького клубу “Борусія Дортмунд” Ларс Рікін

Щодо тролінгу, то він закінчується тут дуже швидко, бо це армія. Але чоловічий колектив – специфічна штука. В нас у колективі в роті без гумору нічого не відбувається, це допомагає при стресах. Плюс хлопцям подобається шуткувати над депутатом про депутатство та про всі погані сторони депутатів.

Якщо відкинути жарти, то до депутата немає ніяких попусків. Навпаки – вимоги вдвічі серйозніші, щоб ніхто не вирішив, що для депутата кращі умови. Навпаки, слідкують, щоб про це навіть й думки не було, тому й на горіхи мені два рази більше прилітає.

3. Про що думають військові в окопах?

Я не знаю, про що думають всі. Але коли ти в окопі і бачиш поруч із собою смерть та каліцтва – це тяжко, бо все-таки це війна. Ти переосмислюєш своє життя і багато про що задумуєшся. 

У звичайному житті депутатська робота – це все «битовуха». А коли ти чергуєш вночі або сидиш в окопі, ти переоцінюєш світ і життя. І люди змінюються. Ти більше цінуєш просто те, що ти живий, що ти можеш жити й від цього радість.

Звісно сумуєш за своїми родичами, за своїм минулим життям, за іншими повсякденними можливостями – випити каву, подумати про майбутнє, про дітей, про все-все-все. Ну і також думаєш про філософські такі речі. 

Всі розуміють навіщо вони там знаходяться, тому крім вищезгаданих речей є ще банальні, про які ми думаємо – це виживання, забезпечення, наявність тих чи тих боєкомплектів. 

4. Як змінюється світогляд та цінності? Що головне, а що другорядне?

Якщо ти знаходишся ближче до фронту, то перебуваєш в зоні постійних обстрілів і тут відкидається все другорядне, яке було раніше. Важливіше для нас – це фізична можливість жити, дихати та все інше. Моментальні проблеми вирішуються і за них не варто глибоко переживати. 

Я, наприклад, побачив, що в Бахмуті люди за одну мить втратили все матеріальне, яке вони накопичували роками – це все згорає і залишаються тільки близькі поруч. Вони теж усвідомлюють, що найважливіше це життя. Життя близьких, життя дітей та сім’ї.

Ну і сам по-іншому сприймаєш життя. Ти радієш, що в тебе є можливість змінювати, обирати. Ти борешся за Незалежність України, за свою землю та її цінності, зокрема й можливість обирати те, як тобі жити. На відміну від тоталітаризму, який живе іншими ідеями. 

5. Чи є відчуття зсередини, що українська армія настільки сильна, що переможе будь-якого ворога? Крим звільнимо військовим шляхом?

Українська армія дуже сильна морально, перш за все. Поруч зі мною і в роті, в якій я служу є дуже багато простих хлопців–героїв, які йдуть на такі завдання… Вони герої – мені тут додати нічого. І я не чув жодного невдоволення від хлопців, всі розуміють, що вони тут роблять. Вони прийшли добровольцями за покликом серця, вони захищають свою землю, тому моральний дух дуже високий. 

Я із захопленням ставлюсь до цих людей. Більшість із них я ніколи не знав і може ніколи з ними не познайомився б за інших умов. 

Багато хлопців поруч зі мною – це люди, які є героями, але давайте не романтизувати це, бо ми не термінатори. Дуже тяжко спілкуватися з тими хлопцями, які на передовій вже 7 місяців. Морально тяжко, тому треба розуміти – це війна всіх українців, а не якоїсь частини нашого суспільства, яка воює замість нас. 

Їх потрібно змінювати на ротацію, потрібно, щоб більше чоловіків зрозуміли, що прийде час, коли вони повинні будуть когось замінити і піти воювати. Там не воюють спеціально навчені люди, які, наприклад, 20 років проходили вишколи і живуть війною. Там звичайні хлопці, в яких є мотивація захищати свою землю, свою Полтаву, свою Україну. 

Крим буде 100% українським, бо це війна за справедливість. росія має низький моральний дух. Я розумію, що нам нікуди відступати. Ми в себе вдома, тому наша мотивація у десятки разів вища і ми обов’язково відвоюємо Крим. 

Хтось з американців на виступі, здається, в ООН сказав: якщо росія припинить воювати, то не буде війни, якщо ж Україна припинить воювати, то не буде України. 

І це найвища мотивація. Я вірю в хлопців, але нам дуже і дуже тяжко. Все це робиться великими зусиллями і зокрема із втратами наших найкращих людей. Люди – це фактично найкраще, що у нас є і ми, на жаль, їх втрачаємо. 

Росіяни втрачають найгірших людей і у цьому головна різниця. Тому «шапкозакидатєльство» тут не потрібне і поки пацани захищають країну на лінії зіткнення, ми повинні змінюватися в тилу: допомагати проводити реформи, змінювати країну, знищити корупцію, провести судову реформу і довести все почате до кінця, щоб ми зажили в країні, в якій діє закон.

6. Як з окопу спостерігати за тим, що робиться в мирному житті? Чи є якась зневага до розваг?

Нормально, на то воно і мирне. Коли я там знаходжуся і є розуміння, що можна повернутися в мирну Полтаву, а, наприклад, жителі Бахмута вже не можуть… Це важко і я б ніколи не хотів, щоб війна прийшла в моє місто.

Я нормально ставлюсь до того, що люди можуть нормально відпочити. Але коли люди кажуть, що для них от саме страшне було в лютому, що війна десь там далеко, а вони уже про це забули і нічим не допомагають – то це зневага. Треба говорити, що йде повномасштабна війна на визволення і кожен повинен включатися. Тому я до цього ставлюся нормально, але головне, щоб без свинства.

Найбільше мене дратує, що на місцях є злодії. Навіть на фронті всі знають про полтавських злодіїв-корупціонерів у владі. Оце напевне найбільше мене дратує – коли ти повертаєшся на ротацію в Полтаву і бачиш, що нічого не змінюється.

Крадуть як і крали, проводять гучні корупційні закупівлі, їжу в садочок, наприклад, картоплю у два рази дорожче. А представники від забороненої вже партії «ОПЗЖ» все ще сидять у виконкомі, є головою районної ради. Це бісить найбільше.

Я за те, щоб наша країна зажила по закону. Наше місто дуже гарне і я хочу його розвитку, а натомість у нас за 10-15 років місто просто занепало. Вибачте, в Бахмуті після обстрілу відразу приїжджають комунальники і заривають яму від воронки. Я вже не говорю про Харків. У цей час у нас у Полтаві, глибоко в тилу, влітку може не прибраним лежати пісок для зими.

Я вже не кажу, що через бойові дії евакуюються різні підприємства, заводи, бізнеси, але вони не приходять в Полтаву, бо ними ніхто не займається. Вони йдуть в інші області, тому що там міська влада працює заради того, щоб підприємці переїхали саме туди. 

7. Яку оцінку з окопів давали владі Мамая?

Більшість ставляться дуже негативно. Там же полтавці не тільки в моїй роті служать. Поруч 72-га бригада і там є земляки, але кого не зустрічаєш, то ставлення до Мамая завжди було негативне – тут і нецензурна лексика, і говорять, що винести його потрібно взагалі. 

Вибачте за порівняння, але дуже людей дивувало, що депутат на передовій, але він не піариться. Це дуже приємно, адже люди звикли, що політики віддаляються від них і Мамай має до цього відношення. 

Я пояснюю, що на фронті є депутати Верховної Ради, є судді, є чиновники, сільські голови, тому треба змінювати ставлення поступово – те негативне ставлення до представників влади і депутатів, яке вибудовувалось роками. 

8. Кажуть «хлопці прийдуть з війни – порядок наведуть». Наскільки ця фраза є справедливою? Чи хочуть хлопці наводити порядок?

Я скептично до цього ставлюсь. Я вірю в хлопців, які повернуться, що вони будуть успішними у своїх сферах, де вони будуть більш вмотивовані. За ними – відбудова економіки країни. 

Не всі хлопці хочуть приходити і наводити порядок, наприклад, у політиці. У 2014-му році були такі випадки, коли військові йшли в політику – хтось проявив себе позитивно, хтось негативно. Всі політики представляють різні сфери життя. 

Я вірю, що ті, хто повернеться, задумаються про свої вчинки – чи давати хабаря, чи відстоювати свої права, чи йти на вибори. Ось у це я вірю. А ось в те, що всі підуть наводити порядок в міську владу – не думаю. 

Більшість наших військовослужбовців, які повертаються, будуть наводити порядок у своєму житті, у своєму дворі, в своїй сім’ї і в себе на роботі, чим і буде відновлювати країну. В це я вірю.

9. «Програма роботи з ветеранами» – наскільки цей напрямок буде пріоритетним для громад? Чи є нинішня полтавська програма ефективною?

Можу сказати, що це змінюється. Якщо раніше ветерани – це менша кількість населення, то через велику визвольну війну їхня кількість збільшиться, щонайменше, у чотири рази. 

Ще рано про це говорити, але я вважаю, що за ветеранами майбутнє, оскільки військові зберегли державу своїми кров’ю і потом. 

Вони повинні мати пільгове право на соціальну і різну планову допомогу – це реабілітація, це психологічна допомога, це різні програми. Навіть зараз я скільки спілкуюсь із хлопцями, здебільшого молодими, з молодими сім’ями, то вони хочуть отримати можливість від держави на пільгових умовах купити житло в кредит, адже більшість не має власної земельної ділянки.

Я вважаю, що за ними майбутнє, тому що це високомотивовані та ефективні люди, які зберегли країну в найтяжчий для неї час. 

Вони мають моральне право на те, щоб держава після війни про них не забула. І я вважаю, що ті програми, які в нас є, потрібно змінювати. Потрібно робити програму співфінансування будівництва житла для військових, створити програму виплат для сімей полеглих героїв, реабілітації дітей, фінансування їхніх поїздок на море або в санаторії чи різні табори. Треба створити спеціальні курси, якщо хлопці захочуть піти у владу, щоб своїм прикладом показати та змінити нашу державу. 

10. Якої підтримку хочуть отримувати військові в окопах від «мирняка»?

У мене так вийшло, що і мої друзі, і близькі мені люди, і я фактично до того, як піти в ЗСУ займалися волонтерством. Я дуже-дуже-дуже дякую мирним людям за всі види їхньої допомоги. Вони, по-перше, додають сил, по-друге, вирішують чимало нагальних проблем. Без цих допомог було б дуже важко.

Зараз через війну люди втратили бізнеси і менше допомагають фінансово, але війна не закінчилася. Тому треба взяти себе в руки і все-таки потихеньку працювати й допомагати фронту. 

Тим більше багато хто дуже довго воює без ротації і потрібно, щоб інші чоловіки й жінки змінювали їх і заодно б усвідомили важливість життя, важливість нашої країни та вибору шляху реформ і змін. 

11. Якою ти бачиш нашу перемогу, Україну та Полтаву після перемоги?

Я вірю в перемогу і вірю в те, що нам відкриється вся Європа. Уже зрозуміло, що буде етап відбудови і допомоги країні. 

Буде відбудова і я вірю, що буде економічний сплеск, тому що ми поступово входимо в західну цивілізацію з її економічними відносинами, торгівлею та відбудовою України. Буде великий підйом і ці люди, які захищають нашу країну, її людей, активісти і загалом українці будуть великими кроками швидко змінювати країну. 

Після перемоги я бачу улюблену Полтаву містом з нормальною владою, яка б змогла б відбудувати Полтаву, бо вона дуже зараз занепала. Місту потрібна нормальна влада, комунікація і розуміння того, що потрібно робити. Тому дай Боже, щоб люди змогли обрати ту владу в майбутньому, яка буде змінювати Полтаву на краще.

Юрій ДРОГА