Інтерв’ю з ровесницею Незалежності Альоною Гончаренко: про «свою Україну», слабкі сторони українців та інфопростір

Альона Гончаренко – полтавка, керівниця центру підтримки підприємців «Дія.Бізнес» у Полтаві, співзасновниця проекту імпакт-інвестування «Містохаб». Після 24 лютого, з моменту повномасштабного вторгнення росії в нашу державу, Альона посилено займається волонтерською діяльністю та шукає спеціалізовану військову техніку та амуніцію для наших захисників. 

Напередодні чи не найважчої річниці з Дня Незалежності України говоримо з її ровесницею про те, як змінювалась країна за 31 рік самостійності, про українців, наші сильні й слабкі сторони та про те, чому Україна – це країна можливостей. 

 Які найсильніші якості українців як нації?

Почну з сильних сторін – можливість об’єднатись під час кризових ситуацій, це сильна сторона нас як нації. Але тут на противагу скажу, що паралельно з цією хорошою якістю є бажання до якоїсь різновекторності, що розриває нашу країну заново. 

Водночас вже майже пів року повномасштабної війни і ми показуємо єдність. Хоча бувають якісь ситуативи, але варто розуміти, що вони можуть негативно впливати на наше подальше бачення держави. 

Друга риса, яку я дуже люблю і ціную в українцях, це свободолюбивість. Тобто будь-який натиск на національність, причому як в суспільному масштабі, так і в особистісному, в українців завжди викликає супротив. 

Сила дії дорівнює силі протидії – це закон фізики, який українці на своєму національному рівні завжди використовують. Це я безперечно вважаю нашою сильною рисою.

Спілкуючись з іноземними друзями, знайомими, яких маю за кордоном, то для них дивно те, чому зараз ми не просто змінили прапор, а чому ми протистоїмо. За їхнтою думкою це було б розумніше і простіше. Тому це безперечно свободолюбивість – одна з наших найсильніших рис, яка дає на можливість зберігати свою національність та рухатися далі.

Щодо найгірших?

Якщо сказати по простому – це бажання «срачів», всунути свою думку там, де не запитували. Іноді це ще й якась зверхність або наче б то експертна думка в тих питаннях, в яких люди не є експертами, але це ж все зворотна сторона свободолюбивості. Бо у кожного позитивного явища є своя негативна сторона.

Я не хочу говорити про корупцію як явище, але мені хочеться зупинитись на такому нашому суспільному явищі як кумівство, про яке дехто теж говорить, що це все ж таки наш суспільний лад і наша особливість як нації. Але мені здається, що підхід «свій-чужий» та поділ за якимись критеріями руйнує принципи законослухняності і створює постійні виключення. 

Для мене це одна з найнегативніших рис, які існують в нашому суспільстві. І мені здається, що саме це є однією з низки причин чому Україна не так швидко рухається вперед. 

Я не переношу цю історію. Для мене це завжди максимально негативний досвід. Дуже часто я через це сварюся зі своїми друзями та знайомими. Іноді мені навіть доводилось втрачати через це друзів, але це один із моїх найбільших подразників в нашій нації. 

Коли ви спілкуєтесь з іноземцями, що ви розповідаєте про Україну? Головні 5 ідентифікаторів?

Зазвичай саме таких розмов, що я розповідаю про Україну не відбувається, бо європейці складають враження про Україну по кожній окремій людині з якою вони спілкуються. 

Раніше, років 7-8 тому, я часто говорила про якісь негативні моменти в Україні. Зараз я розповідаю лише якісь позитивні речі і мені є з чим порівнювати. Зараз, з початком вторгнення мільйони людей змушені були виїхати за кордон. І вони побачили дуже багато позитивних моментів в нашій державі в порівнянні з іншими.

Чому ми часто чуємо, що «а ось в Європі…»? Оцінка туриста і оцінка місцевого жителя дуже різна. Бо приїхати на 5-7 днів, походити по кафешках, пляжам і ще якимось туристичним принадами – це одна історія, а бути громадянином і користуватися всіма послугами, відчувати на собі недоліки законодавства – абсолютно інша історія. 

Тому я зараз з радістю читаю пости українців, які бачать в чому перевага нашої країни. І я думаю, що після нашої перемоги більше людей будуть цінувати нашу державу. Навіть зараз ми бачимо, що багато речей в країні рухається вперед.

В тому числі завдяки волонтерству і підприємництва. Державна машина, як мені здається, трохи не встигає, а от суспільство, бізнес, волонтери, громадянське середовище доволі швидко тягне країну вперед. 

Я завжди намагаюсь розповідати про Україну як про країну можливостей і це знову ж таки не кліше чи заїжджена фраза. Я насправді так вважаю, тому що в Україні зараз можна максимально просто відкривати свій бізнес, стартувати, починати, розвивати свій бізнес. 

В тому числі зараз зайшло багато грантових організацій, фондів, які підтримують підприємництво, в тому числі через війну. Ці можливості і були, і їх варто завжди шукати, бо нам іноді чомусь здається, що нам хтось має принести їх. 

Це максимально вільно, комфортно, є нормальні податкові статки, сприятливі умови для ведення бізнесу, надання послуг. Сфера послуг у нас, мабуть, одна з найрозвиненіших у світі. 

В порівнянні з іншими країнами це виглядає набагато яскравіше, але питання в тому, що все це треба порівнювати. І коли ти маєш лише одну картинку, то навряд чи зможеш порівняти і адекватно оцінити стан речей. 

Українці – які вони та чим вони відрізняються від, наприклад, європейців?

Зараз мені наскрізним словом синонімом України й українців є слово «сміливість». Останній наш захід на «Містохабі» теж був присвячений цьому слову, тому що максимально сміливо було почати протистояння рф. Не маючи нічого ми розуміємо проти кого ми воюємо і від нашої нації цього не очікував ніхто. 

І коли на початку транслювалися терміни в 3 дні, то ці оцінки були не безпідставні. Це не якісь хворі та безпідставні думки путіна, це в тому числі закордоні аналітичні звіти по готовності вторгнення. Але ми показали усьому світу, що ми протистоїмо, що ми будемо стояти і продовжуємо робити це далі.

Ця сміливість і стійкість, яку ми проявили в першу чергу для себе як для нації, я впевнена, ще нам допоможе і в короткостроковому контексті, і в загалом історичному.

Чого нам варто повчитись у європейців?

Буду ходити навколо одного й того ж – законослухняності і рівності усіх людей перед законом, в незалежності від соціального статусу, професії, фінансового положення та всього іншого. 

Це те, що як мені здається більшою мірою працює в європейських країнах, США та Канаді. Якщо в європейських країнах питання може стояти щодо расової приналежності, віросповідання або ще чогось, то у нас це в основному фінансове або соціальне положення – тут є проблема.   

Про інфопростір та «свою Україну»  

Я не дивлюсь зараз загальнонаціональний марафон, але ту картинку, яку робили до початку вторгнення наші національні ЗМІ – я з нею категорично не погоджуюсь. Величезна кількість негативних новин, які в тому числі побудовані на «вкрали, вбили», і це дуже сильно впливає на соціальні настрої та психологічне здоров’я нації загалом. Тому це ще одне питання над яким нам треба працювати. 

І попри те, що всі вже говорять, що телевізор відійшов на другий план, що люди медійно грамотні і всі мають через інтернет отримати правдиву інформацію – ні, це не так і на прикладі нашого сусіда, країни-агресора ми бачимо, що за допомогою телевізора у 2022 році можна перетворити націю з населенням в 150 мільйонів в націю овочів, на жаль. 

Я з 2016 року працюю в сфері дезінформації, критичного мислення та інфомедійної грамотності і як мені здавалося ми робили дуже велику роботу. Але зараз я бачу, що її недостатньо і мені здається, що це має стати питанням національної безпеки взагалі. 

Звичайно, інформаційна бульбашка, яка у кожного з нас є, вона створює фальшиву реальність, яка у кожного своя. Зараз опитування показують, що 98% визнають росію агресором, але все одно в нашій країні знаходяться люди, які постраждали від агресії і все одно говорять, що все не так однозначно. 

Я розумію, що станом на зараз в мене теж є своя інформаційна бульбашка – бульбашка позитивних змін, тому що я постійно знаходжуся в середовищі яке або створює ці зміни, або дотичне до змін і моя Україна – вона набагато успішніша, і вона набагато краще в національному, міжнародному масштабах, аніж в більшості Українців і це саме через середовище.

Я безмежно вдячна, що знаходжусь саме в цьому середовищі і я вдячна Богу, суспільству, що я бачу саме цю Україну і мені хочеться показувати й розказувати всім саме про цю Україну!

Я дуже часто зустрічаюсь з різними людьми і буває, що їхня Україна – це просто якесь дно. Хоча ми живемо з ним в одній країні, і я розумію, що вони бачать максимально негативні сторони країни, які безперечно є, але вони не є визначальними. 

Дуже багато позитивних моментів люди не помічають і хочеться зробити якусь національну просвітницьку кампанію про те, що не все так погано! Це знову до новин та тих контекстів, на яких акцентується увага.

Тому я розумію, що у нас 40 мільйонів «Україн» і у кожного вона своя, а про свою я скажу, що побувавши більш ніж 20 країнах світу, то я не проміняла б і не проміняю свою  країну ні на що, тому що моя Україна – найкраща, найсучасніша, вона найпрогресивніша, найгарніша і все. 

Юрій ДРОГА