Каналізаційні колектори — це бомба сповільненої дії

Полтава потерпає від аварій на каналізаційних колекторах: на кожні три усунені стаються чотири нові

Ні для кого не секрет, що обласний центр стоїть на зношених залізобетонних каналізаційних колекторах, через що то на одній їх ділянці, то на іншій дедалі частіше виникають аварії. Самопливні каналізаційні колектори, протяжність яких становить 60,8 кілометра, зношені та аварійні на 84 %, а вулична каналізаційна мережа протяжністю 164,5 кілометра стала непридатною на 52 %. Тобто більшість зношених мереж потребують негайної уваги. Побудовані за радянських часів, у 70—80-х роках минулого століття, вони давно вичерпали свій термін експлуатації. За цей час під дією агресивного середовища, що утворюється в побутових стоках, залізобетон став крихким, а подекуди й зовсім зруйнувався. Внаслідок цього нагорі ми спостерігаємо обвали. «Це бомба сповільненої дії, яка може вибухнути будь-коли», — зазначає головний інженер КП ПОР «Полтававодоканал» Євген Забишний.

Аварії на колекторах підступні тим, що призводять до обвалів ґрунту

За останні 3 роки на каналізаційних мережах Полтави трапилися понад 130 провалів, із них понад 90 — на основних самопливних колекторах великих діаметрів. На сьогодні лишаються неліквідованими 62 обвали, зокрема на проспекті Миру, вулицях Курчатова, Київське Шосе, Шилівській, Старий Поділ, 23 Вересня, Європейській (біля пивзаводу), Космічній, у Гришкиному лісі та ін. Попри значні зусилля «водоканалівців», що спрямовані на ліквідацію аварійних ситуацій, кількість таких обвалів щороку лише збільшується.

Мабуть, усі пам’ятають випадок дворічної давнини, що прогримів на всю Україну: влітку біля гаражного кооперативу на вулиці Огнівській внаслідок обвалу ґрунту буквально за лічені хвилини зник під землею легковик. Автівку вдалося витягнути за допомогою підйомного крана. Дякувати Богу, ніхто з людей тоді не постраждав. Натомість літня працівниця ЖЕО № 2, яка торік восени, згрібаючи опале листя в парку поряд із вулицею 23 Вересня, впала в 4-метрове провалля і загинула.

«Локально усуваючи на тій вулиці аварію колектора, ми побачили, що нижче невдовзі станеться інша і почали готуватися до цього. А тим часом посередині цих двох аварійних ділянок стався провал. Звідки взялася та пустота, ніхто з експертів так і не зміг встановити, — стверджує Євген Забишний. — Усі ці зруйновані каналізаційні колектори не десь там, а під нами, від них залежить наша життєдіяльність. І передбачити, де найбільш небезпечна ділянка, неможливо, адже трубопроводи залягають на значній глибині. На жаль, аварії на них тим і підступні, що призводять до обвалів ґрунту, асфальтного покриття. Були випадки, коли й наша техніка провалювалася. Якось під час ремонту колектора пригнали підйомний кран. Він заїжджає, щоб подати труби, а під ним провалюється земля».

Відновлення ділянки каналізаційного колектора на вулиці Пилипа Орлика відбувається на значній глибині

Деякі з тимчасових насосних станцій працюють… 15 років

Пікове навантаження з аварійності каналізаційних колекторів відбулося на початку 2017 року. Тоді за пів року сталося близько 50-ти провалів. Та й нині, за словами Євгена Забишного, ситуація не змінилася на краще: на кожні три усунені аварії стаються чотири нові. Дещо пощастило лише в тому, що ми не мали такої весни, як чотири роки тому, коли інтенсивне сніготанення спричинило масову руйнацію зношених каналізаційних мереж. Але чи завжди погода буде до нас прихильною? На підприємстві не сидять склавши руки. У разі аварій для забезпечення роботи колекторів монтують тимчасові каналізаційні насосні станції та прокладають напірні мережі в обхід аварійних ділянок. Вважається, що це тимчасовий захід. Але, як відомо, немає нічого більш тривалого, ніж тимчасове.

«Зазвичай буває так: поки влаштували перекачку, аби мати можливість підготуватися до ремонту, в іншому місці стається набагато серйозніша аварія. Тож усі сили спрямовуємо туди. І отак без кінця. У підсумку на сьогодні маємо в місті понад 20 тимчасових насосних станцій, причому деякі з них працюють уже 15 років. Така «довгограюча» аварія на вулиці Київське Шосе в районі протитуберкульозного диспансеру. Та й на вулиці Миру неподалік багатоповерхового житлового будинку № 36 давно працює тимчасова насосна станція, — змальовує безрадісну картину Євген Васильович. — Звичайно ж, поверхневі труби, які можна спостерігати по всьому місту, каналізаційні насосні станції, сморід свідчать про те, що система хвора, не працює так як треба. До того ж це супроводжується колосальними збитками для підприємства. Скажімо, приблизно 1 мільйон гривень на рік витрачаємо тільки на електроенергію, яка забезпечує роботу оцих насосних агрегатів. І хоч деякі активісти дорікають нам цим, але це просто вимушені витрати».

Аби не допустити техногенної катастрофи, підприємство змушене залучати до ліквідації аварій та ремонту аварійних ділянок спеціалізовані підрядні організації, що також є для нього додатковим фінансовим тягарем. Складність відновлення «убитих» колекторів, як уже було зазначено, полягає в тому, що подекуди вони залягають на глибині й понад 9 метрів. Тож навіть добратися до них у межах міста за щільної житлової забудови вкрай важко, не кажучи вже про те, що виконувати роботи заважають певні комунікації, підземні води, яких за розрахунком не мало бути, інші перешкоди. До того ж нерідко буває так, що комунальники усувають аварію на одній ділянці колектора, а невдовзі він руйнується поряд. Тобто будь-яка робота з відновлення каналізаційних мереж непроста, тому й розтягується в часі, що створює незручності для містян і нерідко викликає їхнє обурення.

Зношені колектори замінюють цілими ділянками, але це лише крапля в морі

«На сьогодні про якісь планові ремонти колекторів узагалі не йдеться. Бо ми не встигаємо навіть боротися з аваріями на них, — констатує головний інженер КП ПОР «Полтававодоканал». — Коли генеральним директором нашого підприємства став Василь Воротинцев, то, вислухавши наші думки, ухвалив рішення, хоч як би це не важко було, замінювати зношені колектори цілими ділянками. Наприклад, якщо каналізаційна мережа між оглядовими колодязями становить 50 метрів, то ми беремося за заміну всієї цієї ділянки з ремонтом самих колодязів. При цьому використовуємо в основному поліетиленові труби, а каналізаційні колодязі робимо з футерованого (захищеного спеціальним способом) залізобетону. І маємо невелику радість від того, що на ці ділянки в найближчі сто літ працівники нашого підприємства більше не повертатимуться».

Так, замінено 200 метрів каналізаційної мережі по вулиці 23 Вересня, на завершальній стадії заміна ділянки колектора на розі вулиць Київське Шосе та Грушевського: уже змонтовано 222 метри нового трубопроводу. За кошти обласного бюджету продовжуються роботи з реконструкції ділянки зруйнованого каналізаційного колектора на вулиці Пилипа Орлика — зокрема прокладено 200 метрів нового трубопроводу із запланованих 340 метрів. І це далеко не всі позитивні приклади. Та, на жаль, це лише крапля в морі. Адже загальна протяжність каналізаційних мереж водоканалу в місті Полтаві становить 383,95 кілометра.

На вулиці Київське Шосе на завершальній стадії роботи із заміни 250 метрів трубопроводу каналізаційного колектора

До розв’язання проблеми підприємство залучає й забудовників. Зазвичай кожен із них отримує додаткове навантаження в технічному завданні. Тож нині в місті неможливо щось побудувати, не замінюючи якихось мереж водопостачання та водовідведення, зауважує Євген Забишний.

На ремонт найбільш аварійних ділянок самопливних каналізаційних колекторів підприємство спрямовує і власні обігові кошти: тільки протягом цього року вже витратило майже 40 мільйонів гривень, недофінансовуючи інші потреби, однак кардинально змінити ситуацію, переломити негативну тенденцію самостійно не в змозі. 

Витративши мільярд гривень, про проблему каналізації можна забути

На підприємстві наголошують: загалом ситуація стосовно відновлення пошкоджених ділянок трубопроводів, на жаль, є доволі складною. Досі лишається відкритим питання щодо джерела фінансування цих робіт. Фахівці водоканалу підрахували, що для локалізації оцих проблемних ділянок каналізаційної мережі потрібен 1 мільярд гривень. Тобто якщо протягом 5—7 років підприємство отримуватиме стабільне фінансування в розмірі 200 мільйонів гривень щороку, то про проблему каналізації можна забути. На жаль, таких коштів немає ні в обласному, ні в міському бюджеті. До речі, не сприяє вирішенню цього питання й загострення протистояння міської та обласної влади щодо того, кому має підпорядковуватися водоканал. «Водночас представники й міської, й обласної влади одностайно радять нам узяти кредит. Теоретично це можливо, — розмірковує Євген Забишний. — Але всі мають розуміти, що це неминуче вплине на тариф — стане додатковим навантаженням для споживачів послуг нашого підприємства».

«Уже років 5 порушуємо це питання, — підсумовує Євген Васильович. — Кожна нова команда, приходячи до влади, нібито переймається означеною проблемою. От і цього року на підприємство навідувалися депутати міської ради, вкотре просили порахувати, скільки потрібно коштів на її подолання. Однак минає час, а принципово нічого не змінюється. Ми стукаємо в усі двері, сподіваючись, що десь їх таки відчинять. Тим часом завдання «Полтававодоканалу» — експлуатація водопровідно-каналізаційного господарства. Не капітальні ремонти, а саме експлуатація! Звичайно, проблема зношеності каналізаційних мереж притаманна не лише Полтаві, а й усій Україні. Тож, може, у високих кабінетах нашої держави врешті-решт дозріють до того, аби на її подолання виділити кошти з держбюджету, щоб не допустити каналізаційного колапсу. Зрозуміло одне: давно назрів час перекопати всі наші міста, як це було зроблено в Польщі чи Англії».

Ганна ЯРОВА

Інші новини
+282 нових випадків COVID-19 у Полтаві. Яка ситуація в Україні та області