Кому найбільше довіряють українці, який відсоток людей планують повертатися в Україну та як змінився соціологічний портрет українців – дослідження 

Повномасштабна війна змінила психологічний, матеріальний, соціальний стан усіх громадян, а також змінила пріоритети щодо планування майбутнього та довіри. 

Попри погіршення матеріального стану, неможливості планувати життя і дохід, українці відчувають гордість за свою країну. А ще – ми стали більш згуртованими, ми віримо в перемогу, краще майбутнє і маємо високий індекс життєстійкості. 

Також соціологія говорить, що євроатлантичний вектор настроїв досяг рекордних показників за всю історію країни, а також, що українці найбільше довіряють ЗСУ (97%), президенту (90%) і менше вірять в бога. 

«Полтавська Думка» зібрала головні зміни соціологічного портрета українців за останній час на основі досліджень та опитувань, проведених соціологічною групою «Рейтинг» та «Українського Інституту Майбутнього».   

Віра в перемогу та гордість

Після пережитого шоку, страху та розгубленості, хоча не одразу, але українці оговтались та ще більше повірили в перемогу. Зараз цей показник становить 95% тоді як ще в січні 2022 року становила 56%.

Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну – гордість. Внаслідок повномасштабного вторгнення і героїчного спротиву українського народу цей показник виріс більш ніж вдвічі – з 34 до 75%.  

Також змінився такий показник як суспільна самооцінка – більшість опитаних оцінили положення України вище середнього – 4,6 балів, що в 1,5 рази вище показника 2021 року. Дві третини опитаних оцінили майбутні перспективи України на найвищому рівні.

Разом з тим, більшість українців (94%) ідентифікує себе як громадяни України, а головна емоція, коли респонденти думають про країну – це гордість. Завдяки героїчному спротиву, цей показник виріс до 75%.

Ілюстративним також є показник правильного напряму країни, який є рекордним за всю історію замірів (коливається на рівні 70-80%), що базується на високій довірі до військово-політичного керівництва країни, вірі в нашу перемогу, значному рості самооцінки та гордості за країну, а також  реалізації прагнення народу до євроатлантичної інтеграції.

Фінансовий стан, робота та мова

Оцінюючи фінансову ситуацію дві третини опитаних українців зазначають погіршення свого матеріального становища, третина – відсутність змін. Водночас у майже 40% українців відбулося зростання впевненості у майбутньому. 

Війна призвела до втрати роботи не менш як для третини працездатного населення, особливо складна ситуація для переселенців й мешканців зон бойових дій: половина з них втратили свою роботу. Навіть з тих, хто зміг продовжити працювати під час війни – половина зазнала зменшення заробітної плати. 

Але при цьому важливо, що українці не хочуть соціальної допомоги, а навпаки ставлять в пріоритет відбудови саме створення робочих місць та відновлення пошкоджених чи створення нових підприємств. 

Що стосується української мови, то ще 22% українців почали частіше використовувати українську мову. 

Кому довіряють українці?

Питання довіри громадян в Україні постійно було гострим та болючим, проте повномасштабне вторгнення ворога на нашу землю об’єднав захід і схід, північ та південь, ставши консолідуючим фактором. 

Загалом війна сприяла підвищенню довіри громадян до державних інституцій. Довіра до Збройних сил України зросла з 65 до 97%, до Президента – з 36 до 90%. 

І якщо більшість (65%) хотіли аби Зеленського переобрали на наступний термін, то роботою Верховної Ради більше не задоволені (54%), ніж задоволені (37%). І якби найближчим часом відбувалися вибори, то майже половина шукали б альтернативу серед нових партій.

Що стосується довіри до медіа, то тут теж відбулося певне зростання. Але з іншого боку, в українців змінилися переваги щодо джерела отримання новин. Зараз чи не половина українців (41%) отримують новини з груп та каналів у месенджерах. 

При цьому в Україні дещо знизилась віра в Бога: відсоток тих, хто не сумнівається у його існуванні змінився з 60% на 55%.

Повернення українців додому

Війна, хоч і стала консолідуючим фактором, водночас залишається руйнівним чинником. Більшість громадян зазнали прямих чи непрямих наслідків повномасштабного вторгнення, не понесли втрат лише 14%. Найбільше втрат понесли мешканці східних регіонів, більш ніж половина з яких покинули свій дім. 

Проте найцінніший ресурс, який ми втрачаємо через вторгнення Росії є люди. 

«В Україні зареєстровано 4,7 млн внутрішньо переміщених осіб. Понад 14,5 млн. українців виїхали після 24 лютого, а мінімум 11,7 млн. — в’їхали до країн Євросоюзу. 7,7 млн зареєстровано в Європі як одержувачів тимчасового захистку» – повідомив у грудні 2022 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

Основними причинами виїзду людей з України було декілька чинників: в цілому відсутність почуття безпеки в Україні (58%), турбота про дітей, їхнє майбутнє (58%) та підвищений рівень небезпеки (постійні обстріли, загроза окупації) (57%).

Під час онлайн-опитування, проведеного Українським інститутом майбутнього 36% українців зазначили, що їхні родичі мають однозначний намір повернутися в Україну. Ще 32% може повернутися, якщо матимуть роботу, а 22% взагалі не планує повертатися.

Як зазначив виконавчий директор UIF Vadym Denysenko, за найоптимістичних обставин, до України повернеться лише половина з тих, хто виїхав. 

«Поки держава взагалі не думає над цим питанням. Немає навіть бюрократичних рухів по типу створення нікому не потрібних координаційних рад. На жаль, прикриваючись війною, можна нічого не робити, адже головний принцип українського бюрократа на цей момент зводиться до фрази: це не на часі». 

Для повернення наших співгромадян в Україну дійсно є багато роботи, яку ще потрібно буде виконати перш за все державі. Але для того, аби зрозуміти які саме задачі має вирішити держава, потрібно почати з причин, що впливають на рішення повертатися або не повертатися в Україну. 

Серед основних причин, які впливають на рішення людини не повертатися до України, респонденти зазначили наступні: життєві перспективи закордоном (55%), безпеку (50%), наявність роботи (48%). Також 33% опитаних такими причинами зазначили турботу про дітей (діти мають здобути нормальну освіту та почати нове життя), 28% – комфорт, 27% – відсутність боротьби з корупцією, відсутність люстрації проросійських сил в Україні, лише 5% – родинні зв’язки закордоном.

З іншої ж сторони, учасники опитування, які давали позитивні оцінки намірів щодо повернення своїх родичів в Україну зазначали такі фактори: відчуття безпеки, наявність роботи, турботу про дітей, а також відчуття патріотизму, звичний спосіб життя та звичне оточення у рідній країні.

Все це доволі важливі фактори, що прямо впливають на повернення чи не повернення українців з-за кордону. Це лише підтверджує тезу про те, що відбудова Української держави має починатися вже зараз, паралельно з тими зусиллям, що спрямовані на нашу перемогу. Адже попри підтримку партнерів, план «Маршалла», кошти на фізичну відбудову, ми маємо працювати над моральним і економічним відновленням задля того, аби не програти головну війну – війну за людей.

Юрій ДРОГА