«Мене рятувати не треба…»

Полтава пам’ятає та пишається захисником Дмитром Карасьовим

19 квітня Полтава провела в останній путь Карасьова Дмитра Володимировича – командира відділення розвідувального взводу окремої десантно-штурмової бригади.

Ми пам’ятаємо героїв, які виборюють свободу та мир Україні навіть ціною власного життя. 

З перших днів початку антитерористичної операції на Сході України 2014 року Дмитро Карасьов пішов на фронт. Був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Має грамоту «За високі особисті досягнення у військові службі, зразкове виконання службових обов’язків, мужність та героїзм під час проведення АТО» від т.в.о. командира військової частини. Загалом – десятки різних відзнак і нагород. 

Частина нагород захисника

З 2015 по 2017 рік працював на посаді старшини навчальної роти зв’язку навчального центру Військового коледжу сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій (Інститут зв’язку в Полтаві).

«Дмитро виконував всю роботу на відмінно. Як військовий ліз у саме пекло і завжди виходив з нього з гідністю. Мав високі людські принципи. Завжди допомагав усім – від підлеглих до керівників. Це не пусті слова, так дійсно було, Дмитро – приклад тому. Був як батько для військовослужбовців. Уявіть, рота строковиків близько 70 чоловік бігала за ним, як курчата за квочкою. Вони й після звільнення з військової частини підтримували зі своїм старшиною гарний зв’язок. Ми також не забували один одного. 14 квітня востаннє спілкувалися телефоном. Те, що сталося, не укладається в голові. Дійсно, війна забирає найкращих», – коментують колеги з Інституту зв’язку. 

Дмитро Карасьов загинув 16 квітня під час виконання оперативного завдання поблизу сіл Яблукове та Веселе Запорізької області. Події того дня згадує друг і побратим по службі. Його ім’я не розкриваємо через військову таємницю. 

«Ми товаришували з дитинства. Разом служили. 24 лютого о 8 ранку ми вже стояли біля військкомату. Пішли самі, як веліло серце. Як розвідники щодня мали бойовий вихід. Подекуди – кілька на день. За час служби Дмитро рятував нам життя разів зо три. Це ж війна – наривалися на засади колони ворожих БТРів. Своїми навичками, професіоналізмом, військовою майстерністю він виводив нас з-під неминучої загибелі. Під час чергового завдання потрапили під обстріл. Останніми словами Дмитра були: «Мене рятувати не треба». Він завжди дбав про інших більше, ніж про себе», – розповів військовий, який був разом з Дмитром у момент його загибелі. 

Дмитро Карасьов з дружиною Юлією

Пам’ять про Дмитра вшановує його дружина Юлія. Вона згадує, що чоловік був надзвичайно людяним і дбайливим: 

«Мав багато друзів, товаришів по службі, побратимів. Рідко коли дім був без гостей. Діма любив приймати їх. З однаковою теплотою ставився і до людей, і до тварин. Підгодовував бездомних кішок, трьох ми прихистили в себе. Рудого кота на прізвисько Барсик чоловік забрав прямо із фронту, зі знищеного селища. А ще – часто скуповував у бабусь квіти чи городину. Якось приносить додому повні кишені часнику. Питаю: «навіщо? Його ж і так цілі мішки вдома». А він відповів: «хотів на вулиці старенькій допомогти. Вона гроші не брала. Довелося купити в неї весь часник, щоб покласти купюри». 

Дмитру Карасьову було 48 років. У нього залишилася дружина, троє дітей та троє онуків. 

«За неповні два місяці війни з рашизмом, Дмитро отримав два тяжкі поранення, на які він жодного разу не поскаржився. Навпаки – служив з вірою у перемогу і любов’ю до Батьківщини, яку він так відчайдушно захищав в одній з найгарячіших бойових точок України. Дмитро йшов у бій і своєю життєвою енергією заряджав бойових побратимів. Кращого батька, чоловіка та дідуся в житті не було. Я не шкодую ні про що за ці роки. Ми не втрачали час, приділяли його один одному, кохали і казали «я тебе люблю» по сто разів на день. Він показав мені, яким має бути справжній чоловік. Показав, як можна любити. Показав, як можна любити Україну. Ми будемо її так любити і наша країна переможе!», – ділиться своїми почуттями дружина Юлія. 

Сергій НАГОРНИЙ