Мій світ не буде колишнім

24.лютого 2022 року моє, життя всіх українців кардинально змінилося. Мій світ не буде колишнім…

До цього жахливого дня люди будували плани на майбутнє, працювали, займалися улюбленою справою, кохали… А зараз що? Тебе вже від будь-якого шереху кидає в холодний піт. Мені просто страшно уявити як себе почувають люди, які досі знаходяться в найгарячіших точках бойових дій. Вони днями сидять у бомбосховищах, деякі без їжі та води, без можливості просто хоч одне слово написати своїм рідним, без можливості жити своїм колишнім життям…

Мій світ не буде колишнім.. Прокидаюсь зранку в повній темноті, бо після восьмої години потрібно вимикати світло, тож тепер щовечора ставлю великі коробки на вікно, аби була змога зробити хоч домашнє завдання.

До дистанційного навчання вже встигла два роки тому звикнути, але зараз під час повітряної тривоги не можна проводити дистанційні уроки. Сирена може ввімкнутися просто посеред заняття, і ти просто вкотре думаєш: “Хоч би відбилися…” , відчуваєш справжню тривогу всередині протягом десяти хвилин, години, двох, і сподіваєшся на скоріший відбій.

Хто також слухає повідомлення Олексія Арестовича кожного дня, інколи по декілька разів? Це вже невід’ємна частина мого дня. До початку війни я взагалі не знала хто це, а зараз він – найкраще заспокійливе, враховуючи те, що мій тато зараз стоїть на захисті нашої країни, а з цим “ой як нелегко” просто змиритися.

Майже всі мої друзі виїхали за кордон, та і я не сильно близько знаходжуся до рідного міста, тому дуже не вистачає того щирого, живого спілкування. Дуже не вистачає моїх улюблених занять: танці, журналістика, співи – зараз усе зовсім інше…

Ще декілька місяців тому я думала в який університет вступлю після закінчення школи – зараз я навіть не знаю, що буде через двадцять хвилин. Усюди невідомість, це лякає найбільше.

Схожих змін у моєму житті ще дуже багато, і це дуже прикро, бо майже всі мають негативне забарвлення.

Мій світ не буде колишнім, це я можу сказати з абсолютною точністю. Кожен ворожий постріл, кожне зламане життя, кожні тривожні сигнали залишаться в моїх спогадах назавжди. Все буде Україна!

Вероніка Наріжна