«Моя ціль – залучення якомога більше дітей до футболу». Інтерв’ю з засновником «школи Мілько»

Саме так описав стратегічну ціль та мету створення дитячої футбольної школи Дмитро Мілько – колишній футболіст та герой цього інтерв’ю. Тож, маємо розповісти про нього детальніше. 

Дмитру Мільку – 25 років, він одружений та виховує доньку. І як він сам сказав – все життя він присвятив спорту та футболу. Вже у 15 років він потрапив до ФК «Металіст», одної з найпрестижніших на той час футбольних академій в Україні, вже в 17 років підписав контракт з ФК «Ворскла Ю-19» та ледь не потрапив до іспанського «Геркулесу».

«У 2015-му я полетів в Іспанію та через те, що треба було жити за свої гроші, бо ні житла, ні умов немає…  не склалося. Але я побував на Камп Ноу та побачив іншу спортивну культуру – це крутий досвід!»

Серед інших здобутків Дмитро розповів, що був на перегляді в футбольних клубах Молдови та Словаччини. Остання стала для нього знаковою, адже там Дмитро познайомився з Юрієм Панфіловим – людиною, яка свого часу очолювала федерацію футболу Казахстану, була спортивним директором футбольного клубу «Верес» (м. Рівне) та свого часу працював з Жозе Моуріньйо – видатним португальським тренером. 

«Я називаю його «футбольним татом», бо він дає мені багато знань та досвід. Він справжня глиба футболу або людина, в якої все розписано по найменшим деталям. Оце саме цим деталям я в нього по тихеньку й вчусь.» – саме так описує Юрія Панфілова наш герой. 

Дмитро Мілько декілька разів від’їжджав з рідного міста то в інші міста, то з-за межі України, але все одно повертався, у Полтаву. 

Як ти бачив розвиток футболу у Полтаві та до чого прийшов?

«Мені хотілося створити команду та спробувати себе як тренера. Усі знання, які мені дали раніше я вирішив втілити у життя.» – відповідає Дмитро. 

Йому вдалося створили команду і в перший же сезон виграти чемпіонат, що для будь-якого новачка є, м’яко кажучи, нетиповим. Пізніше, вже з іншою новоствореною командою Дмитро став срібним призером. 

Не без допомоги спонсорів, пізніше, на території колишнього заводу ГРЛ було побудовано футбольну арену – вона стала технічним фундаментом для «школи Мілько».

«Спочатку це була як секція, новий досвід роботи з дітьми. Потім я вирішив вивести все в одну структуру і створив свій проект – школа Мілько. Назвав саме так, бо це дуже велика відповідальність, адже ти розумієш, що твоє ім’я – це твоя репутація.»

На моє питання про те, як практично з нуля створити футбольну школу, Дмитро Мілько відповів коротко й одразу: «За рахунок праці!»

На його думку, у футболі багато речей міряється не результатом, а роботою, особливо, якщо йдеться про дитячий футбол. Дмитро також додав, що спочатку набирав малечу через знайомих, друзів та сарафанного радіо.

Як щодо конкурентів у Полтаві?

«Мене ця конкуренція взагалі не лякає, оскільки всі працюють по різному – десь відрізняються вікові категорії, десь розташування, десь стиль. Тому навпаки, для мене особисто, конкуренція – породжує результат та успіх.»

Дмитро каже, що зараз кожна школа зайняла свою нішу, тому головне працювати над своїм продуктом. Зокрема і над тренувальним процесом. 

В «школі Мілько» чітке і просте бачення тренувального процесу і хороший футболіст чи футболістка – не головне.

«Виховати футболіста хорошого рівня – це лише одна із задач. Ми розуміємо, що з 50 лише 2-3 підуть далі (футбольним шляхом – примітка автора). Я хочу бачити, щоб діти були здоровими, посміхалися йдучи на тренування та щоб в нас були нормальні взаємовідносини. 

Хтось не стане футболістом, але всі вони громадяни України та наше майбутнє. Плюс, футбол – це покращення імунітету та гра, яка приносить радість. Ось це я вважаю проєвропейські цінності».

Дмитро наголошує, що, на його думку, у дитячому футболі результат не має бути важливим аж до 13 років. Що ж стосується дорослого підрозділу школи, то тут все інакше, але глобально результат теж не є ключовим.

«В когось виходять вправи з першого разу, в когось з часом, але в результаті для них це справжній кайф. Я жартую, що в мене школа від 5 до 45 років.» – говорить Дмитро про вже більш вікову групу футбоьної школи. 

Вперше саме дорослий підрозділ був створений влітку 2021-го і планується, що він буде функціонувати й надалі, зазначає Мілько. Я запитав чи є у дитячого тренера амбіції піти з дорослими аматорами на чемпіонат міста, на що отримав зважену відповідь: «Все впирається в час та гроші, можливо, через наступний рік».

Про стратегічні плани поговорили, які плани на 2022 рік?

«Можливо, когось із найбільш талановитих дітей будемо просувати далі.»

Дмитро розповів про плани організувати футбольні турніри, поїхати на навчально-тренувальний збір до моря та подальший набір дітей, зокрема дівчат. 

Щодо тих місць у Полтаві «куди мають просувати» майбутніх молодих футболістів, Дмитро відгукнувся позитивно.

Дмитро пояснив, що зараз дорослий футбол у місті розвивається. У Полтаві постійно проводяться аматорські турніри, будуються нові поля і «тепер у футбол не доводиться грати на гальці, як я свого часу».

«Я особисто слідкую за полтавською «Ворсклою» та СК «Полтава» – мені цей клуб близький до душі, оскільки я тренувався з ними. Прекрасно знаю тренера, спортивного директора, багато з ким із хлопців спілкуюся

Вони великі молодці, що грають в професійному футболі, завдяки підтримці Сергія Васильовича Іващенка – це дуже непросто, але велика шана їм. Хочу, щоб вони вже грали в першій лізі, але треба йти поступово за кроком.» 

Як вплинула війна на ці плани?

Як і у всіх – війна підпсувала усі плани, оскільки поки що саме через війну не вдається втілити все заплановане на 2022-й рік. Зараз не до цього, але ми працюємо, дітки тренуються, бо ми розуміємо, що їм також потрібна емоційна та спортивна розрядка.

Звичайно про масштабні турніри мова не йде, але головне, що діти тренуються. Зараз оновлюємо форму та екіпірування, ну і важливо, що ми тримаємось разом і чекаємо перемоги!

Чому футбольна школа повернулась до тренувань та чи важливо зараз повертатися до того життя, яке було у всіх нас до 24 лютого?

Починаючи з квітня місяця я прийняв для себе принципове рішення повернути дітей до тренувань, оскільки розумію, що вони знаходяться в інформаційному стресі. Тож, якщо є можливість проводити тренування – треба обов’язково це робити, бо для дітей це розвага, відпочинок від подій навколо і спілкування. 

І звичайно, аби діти не втратили усі навички та форму, яку ми напрацьовували протягом тривалого часу. Плюс, діти люблять спорт, футбол, тож відновлювання тренувального процесу, товариських спарингів – це важливо. Треба жити як і до 24 лютого, але тримати в голові, що в Україні війна та допомагати один одному – лише так ми наближаємо країну до перемоги.  

Яка найбільша мета у тебе та «школи Мілько»?

«Плани є, але я прибережу цей секрет. Та скажу, що по тихеньку рухаємося до цього поступово. Я завжди казав – роби свою справу чесно та з душею і твоє до тебе прийде, це слова Богдана Ступки. Подивимось де ми будемо через 5 років.»


Юрій ДРОГА