НАШІ КОТИКИ

/казка для дорослих і не дуже/

В одному далекому селі жив-був собі звичайний котик. Маленький, сіренький, у смужечку, як і більшість котиків у тому селі. Зовні нічим не вирізнявся, хіба що ….  Любив поговорити, помуркотіти з друзями і подружками, то ж звали його Муркотик.

 Ходив до школи, хоч і не дуже то того хотів. Але вчитися треба було, щоб більше всього знати, то ж щоранку котик прокидався і долав довгу дорогу до знань. Доки доходив до школи, завжди втрапляв у якісь пригоди.

Наприклад, у понеділок, ідучи по містку через річку, Муркотик побачив якісь дивовижні кільця на воді. Кола з’являлися то там, то там і збільшувались у розмірах. Придивившись, він побачив якісь рухи у воді. Виявилося, що то карасики бавилися, винирюючи, щоб побачити сонце і вдихнути свіже повітря. Так сподобалась ця гра Муркотику, що він і сам захотів пограти в цю гру, щоб теж опинитися в центрі такого кола. Тож, наш котик впевнено став на край містка, підстрибнув угору, вдихнув повітря і шувбовхнувся у воду. Кола він довкола себе так і не побачив, бо зразу ж пішов на дно. Добре, що тато колись вчив його плавати і Муркотик зміг вибратися на берег. Замерз страшенно, але Муркотик був не з тих, хто здається. Він звик долати і холод, і голод. Додому не повернувся, а мокрим пішов до школи.     

У вівторок вранці насупилося небо і ось-ось мав піти дощ. Муркотик зібрався до школи, закрив свого рюкзака і вирушив у путь. Дорогою він повторював числа, щоб без помилок рахувати до десяти. Та ніяк не міг сконцентруватися. Один, два, три, п’ять…. Ні, щось не те. Один, два, сім, …. Знову щось не те….  Він ніяк не міг зрозуміти, що йому заважає правильно рахувати, аж тут почув Цьвірінь. Цьвірінь-Цьвірінь – лунало все голосніше і відволікало Муркотунчика. Озирнувшись, котик побачив ластівок, що низько долітали до землі. То одна, то друга, то разом дзвінко сміялися, ловлячи комашок у повітрі. Муркотик дуже розгнівався такому неподобству і почав бігати за ластівками. Наздоганяючи ластівок, сам не зрозумів, як запізнився на урок…

У середу дорогу перегородив величезний Індик. Він повільно вів свою родину на прогулянку, гордо розпустивши хвоста. Муркотик зрозумів, що доведеться довго чекати, поступаючись дорогою пишному панству. Так можна і в школу запізнитися, там отримати зауваження. Муркотик був не з тих, хто боїться перешкод, то ж впевнено рушив дорогою між індичатами. Такої неповаги тато Індик не стерпів і дзьобнув таки котика у спину, вбачаючи у ньому небезпеку. Муркотик ледь стримав себе, щоб не видряпати кігтиками хоч одну пір’їну з когось із індюшат. Але наш котик був чемним і вихованим,  вмів поважати дорослих і ніколи не ображав слабших. Тож, лиш гнівно муркнувши, пішов собі до школи.

У четвер увагу Муркотика привернуло колихання високої трави поблизу дерева. З цікавістю котик пішов роздивитися, хто там ворушиться. Придивився, але нікого не помітив. Тоді він вирішив доторкнутися лапкою, щоб відчути, хто чи що там є. Ой, боляче! – вигукнув Муркотик, щось вкололо мені лапку. Виявилося, що в траві був Їжачок, а котик просто не побачив його. Лапка Муркотика ще боліла, але віко тик був дуже терплячим. То ж він лизнув свою ранку і пішов далі до школи.

У четвер увагу Муркотика привернуло колихання високої трави поблизу дерева. З цікавістю котик пішов роздивитися, хто там ворушиться. Придивився, але нікого не помітив. Тоді він вирішив доторкнутися лапкою, щоб відчути, хто чи що там є. Ой, боляче! – вигукнув Муркотик, щось вкололо мені лапку. Виявилося, що в траві був Їжачок, а котик просто не побачив його. Лапка Муркотика ще боліла, але віко тик був дуже терплячим. То ж він лизнув свою ранку і пішов далі до школи.

На вихідних любив Муркотик побігати у дворі. Любив пограти у футбол із своїми друзями. Ще на вихідних було в нього завдання – побавити своїх менших сестер, яких у Муркотика було аж п’ять!  Ну а ще – любив трішечки побешкетувати – наприклад, розпустити і заплутати клубочок ниток, з яких в’язала бабуся Соня шкарпетки онукам на зиму.

Так минали дні, тижні і цілі роки. Непомітно виріс Муркотик і став сильним молодим котом – простим таким, але роботящим, доброзичливим, уважним до старших, добрим до менших.

І ось одного разу роздався по їх селі звук гучний. Страшний і протяжний. Щось гуркотіло над головами. Дізнався наш котик, що то вороги вирішили всі села й міста захопити. Якісь незвідані істоти – не свині, не собаки, а свинособаки, по землі наступали, по морю й по небу. Й була їх сила-силенна.

Не міг Муркотик сидіти, склавши лапки. Зібрав своїх друзів усіх, наточили вони кігтики і пішли котики на край села боронити рідну землю.
От у чому були, так і пішли. Любов до своєї землі і віра міцна була їх зброєю. Та ще міцні кігтики, дужі лапки та вусики, що будь-який шурхіт уловлюють. Стали пліч-опліч боротися з ворогами. Відбивали всі наступи тих свинособак.

Тяжкі часи настали в селі. Було страшно, холодно, час від часу доносилось гуркотіння. Та всі знали, що їх відважні котики їх вбережуть від біди. То ж все село стало їх підтримувати. Сестрички плели для котиків сітки, щоб маскувати їх від ворогів. Матусі пекли смачний хліб, готували м’ясні ласощі і відправляли своїм муркотусикам. Навіть стрий кіт Бровко став працювати для перемоги. Згадав, як у дитинстві ласували консервами з рибки, а з порожніх баночок, робили свічки, щоб грітися, наповнюючи їх воском і парафіном. То ж він зібрав усіх старих котів і налагодив ціле виробництво свічок, щоб котикам-захисникам було тепло. Найменші кошенята теж не зосталися осторонь. Вони малювали малюнки, робили різні поробки-обереги для своїх старших товаришів.

Більше того, до них надійшла підмога, – команда дужих котів приїхала з міста чемпіон Пушок І його професійна команда котів-богатирів.

Котик Пушок жив у місті. Він був дуже красивим і пухнастим.  Ріс однією дитиною в сім’ї,  але попри те, був вихованим, розумним, чемним. З дитинства Пушок займався спортом. Любив багато бігати, стрибати по деревам,  багато тренувався і навчався різним бойовим мистецтвам. Був найсильнішим серед усіх котів, перемагав у багатьох змаганнях і ніхто не міг його побороти.

Коли виріс – став ще більшим красенем, що вже й кішечки стали задивлятись на нього. Мав багато перспектив – міг навчатися в найпрестижніших  кошачих університетах, міг поїхати за кордон, багато подорожувати, розвивати бізнес, завоювати всі медалі і кубки. Всі дороги були відкриті перед ним. Та коли Пушок почув новину, що свинособаки наступають на рідну землю, то ж не вагаючись, обрав дорогу назустріч ворогу.  

Пушок зібрав свою команду найсильніших котів світу і поїхав на поле бою.

Ось так зустрілись Муркотик і Пушок. Познайомились в окопі і стали найкращими друзями. Разом із іншими котиками з усією люттю били ворога, гнали тих свинособак, не боячись нічого. Бо боронили найдорожче – свою Батьківщину, своїх батьків, свої родини.

Найкращі наші котики рятували світ і свободу. Такі різні – сіренькі, біленькі й риженькі;  гладкі й пухнасті; великі й малі. Такі однакові – незламні, сильні, мужні, впевнені, вольові. Муркотик і Пушок, Васько і Сірко, Нявчик і  Барсик, Сніжок і Мурчик і ще багато-багато справжніх, надійних котиків.

Хоч як було нелегко, та вони вистояли і всі разом перемогли!!! Згинули вороги, а з ними зникло зло люте, розступилися темні хмари і настав мир на всій землі.

Повернулися котики додому, обійняли рідних і стали жити у злагоді та любові. Й не було щасливіших за них!

Щоправда, в одному з боїв ворожа куля поранила лапку Муркотику і тепер він став шкутильгати на одну лапку. То ж як побачите десь на вулиці котика, що шкутильгає, – не ображайте його, бо він захищав свою свободу!

Якщо Вам колись буде страшно, – знайте, наші котики завжди захистять Вас!!!

Ростислав Протас