Ніхто нам не подарує сучасну та багату Україну. Її потрібно виборювати та відбудовувати самостійно

«Єдиний спосіб зберегти нашу цивілізацію – якнайшвидше перемогти Путіна». Це цитата з виступу Джорджа Сороса на економічному форумі у Давосі. І це – правда. Ми воюємо не тільки за нашу Незалежність та цілісність, ми воюємо за західні демократичні цінності. Якби це пафосно не звучало, війна в Україні, це війна Добра зі Злом. 

І якщо зло відкусить бодай шматочок Добра, то завтра гангрена розповсюдиться і на інші країни Європи та світу. Це дуже добре розуміють в балтійських країнах, в Польщі, Фінляндії та Швеції. І тут все просто – вони наступні. 

Але на жаль, в Європі, незважаючи на велику хвилю політичної підтримки України, все ще потужним залишається і російське лоббі, і така звична «соціальна втома» від війни. Деяким угорським, німецьким, австрійським підприємцям комфортно вести бізнес «хоч з чортом лисим», аби це було прибутково. Це – погана новина для України. Але… не критична. Треба це розуміти та діяти відповідно. Висновок тут простий – сильна, заможна, потужна Україна потрібна в першу чергу самій Україні. Для наших західних партнерів потрібна ослаблена та надломлена Росія, здатна до компромісів та переговорів. І тільки в цьому контексті розглядається питання майбутнього України. Доки ми здатні захищати себе та стримувати орди зла з півночі, нас будуть підтримувати. Але не більше.

Питання пріоритетів.

Сьогодні я для себе відмічаю 2 дуже небезпечні тенденції. Перше, це коли починають обговорювати, що важливіше – економічний розвиток країни чи її військовий захист. Ці явища є взаємодоповнюючими. Економіка має працювати максимально повно, як це може бути в таких обставинах. В іншому випадку не буде, ані набоїв, ані людської мотивації. Це як фраза Черчіля про необхідність про фінансування культури під час війни.

Друге, це коли люди знову починають демонструвати «втому від війни». В цьому випадку взагалі хочеться рвати і душити. Війна – це всеосяжне явище, яке забирає усього тебе, повністю змінюючи систему життєвих пріоритетів. 

Простіше кажучи, для мене пріоритет виглядає таким чином – ми воюємо, щоби жити. Вони (злобні сусіди-агресори) – живуть, щоби воювати. І в цьому випадку ми хочемо як найшвидше завершити війну. Але завершити її нашою перемогою. Тоді як для них війна – це спосіб життя. Це як в анекдоті, в чому різниця європейських і російських революціонерів. Європейські боролися, щоби не було бідних, а російські – щоби не було багатих. Нам не шкода поділитися з колишніми братами унітазами та пральними машинками. Нам головне зберегти людське обличчя та свої цінності. Саме тому, вони будуть користуватися «БУ-шними» унітазами, а ми збудуємо нові підприємства з виробництва сантехніки. При цьому вони вже «ніколи не будуть браттями» для всіх поколінь українців. 

Висновок простий – ніякої втоми до нашої перемоги!

Відбудова = модернізація.

Тиждень тому кабінет міністрів створив 23 профільні робочі групи з відбудови України. Правильний крок, а головне своєчасний. Є тільки декілька застережень. Перше, професійність в роботі. Друге, прикладні результати роботи (зараз не час займатися «прожектерством»). Третє, правильна розстановка завдань. Коли ми говоримо про відбудову України, то маємо розуміти, що мова іде і про ОДНОЧАСНУ її МОДЕРНІЗАЦІЮ. Ці два процеси мають бути взаємопов’язаними. Приклад простий, коли ми будемо говорити про відбудову житлового фонду, то ми не хрущовки чи панелькі розбомблені будемо відновлювати, а будувати якісне сучасне житло. З відповідними показниками енергоефективності, комфорту проживання тощо. Те саме стосується питання відновлення інфраструктури – як житлово-комунальної, так і транспортної чи бізнесової. 

В цьому сутність модернізації. Ми не тільки вирішуємо оперативні питання забезпечення житлом, але і суттєво змінюємо самі стандарти якості житла та якості життя. Це – непросто. Тому що завжди існуватиме ілюзія чи спокуса т.зв. швидких рішень. Модульні будинки, чи будинки з низькими показниками енергоефективності, чи будинки без відповідної житлової інфраструктури (паркомісця, рекреаційні зони та дитячі майданчики, показники інклюзивності тощо). І тут багато небезпек, головна з яких – перспектива «геттотизації» або маргіналізації населення. 

Але головне завдання модернізації – це трансформація української економіки. У нас попереду не просто велике – а дуже велике будівництво. За деякими оцінками рівень капіталовкладень має сягати 500 млрд. дол. Це тільки в будівництво. А будівництво, як відомо, завжди виступає локомотивом розвитку економіки. Цим ми просто зобов’язані скористатися, для того щоби кардинально змінити саму структуру української економіки, зробивши ставку на високотехнологічні та інноваційні сектори, надавши перевагу переробці перед видобуванням. Який сенс нам імпортувати сталеві сляби до Туреччини, щоби потім звідти везти вироби з металу до України. Для нас це буде шанс створити нові виробництва – високодохідні та перспективні. І тут також є наступна проблема.

Страх конкуренції.

Європі та всьому світу потрібна перемога України над Росією. Це – доконаний факт. Неадекватний сусід, вічно п’яний, але з гранатою в руках лякає всіх мешканців гуртожитку. Але чи потрібна Європі та світу високо розвинена Україна, економічно незалежна та потужна? Це при тому, що Україна як ринок збуту продукції та донор трудових ресурсів – зрозуміла історія. 

Також, слід розуміти, що ані європейці, ані американці не подарують Україні ані 500 млрд. дол., ані 50 млрд. дол. Мова може іти тільки про стимулювання економіки. При чому в першу чергу своєї власної, а в другу – економіки України. Знову простий приклад – постачання зброї. І США, і Великобританія, і інші країни, що зголосилися допомогти Україні у постачанні летальної зброї, таким чином підтримають власного товаровиробника. Одна поставлена до України гаубиця 777 – це десятки робочих місць десь у Великобританії. Ця історія є логічною та зрозумілою. Так само, як зрозумілим є побоювання наших західних партнерів щодо можливих корупційних ризиків в Україні. Тому, можна не сумніватися, що наші партнери вкладатимуть в економіку нашої держави лише за умови як мінімум контролю за витратами.

Чи це погані новини для України? Впевнений, що ні. Головне тут те, що перспектива відновлення та модернізації – найвища за всю історію незалежної України. Чи буде легко – також ні. Буде дуже складно. При чому найскладніше – виробити спільну позицію та спільний план дій всередині країни, консолідувати політичну та експертну думки, побороти непрофесіоналізм та корупційні ризики. Але ця історія є цілком реальною. Скажу більше, ми зобов’язані перед своїми дітьми, пам’яттю тих, хто захищав нас з вами і наші цінності – не змарнувати цей шанс для якісної та докорінної модернізації України.