Нині досить часто доводиться і чути, й читати в соцмережах про те, що культура, туризм, дозвілля, відпочинок під час війни зовсім недоречні, що це все, мовляв, цинічно, коли гинуть наші захисники на сході України й мирні жителі стають жертвами ракетних ударів. Про все це – театральні вистави, кіно, екскурсії, художні школи, кав‘ярні тощо треба забути до нашої Перемоги.
Людей з такими поглядами аж надто багато. Звісно, їм хочеться нагадати відому фразу британського прем‘єра Вінстона Черчилля, якою він відповів на пропозицію урядовця скоротити бюджетні видатки на культуру та освіту в розпал Другої світової війни: «Так за що ж ми тоді, власне, воюємо?» Тобто, щоб і під час війни максимально зберегти те, що діє в мирний час.
А по-друге, драматичний театр, філармонія, музей, кінотеатр, школа мистецтв, гімнастичний гурток, турагентство, ресторан – це підприємства, які наповнюють державний бюджет, з якого на 100% фінансуються Збройні сили України (допомога озброєнням партнерів антипутінської коаліції – поза межами бюджетних витрат), адже широкомасштабне вторгнення рашистів завдало величезної шкоди українській економіці. І закриття цих підприємств не лише спричиняє додаткове безробіття, але часто призводить до безповоротної втрати колективу, експонатів, обладнання, навіть якщо колись воно знову запрацює. Особливо колективу, бо створити ефективну спільноту однодумців – то тривала й копітка праця.
Цю думку повністю поділяє генеральний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Олесь Пошивайло. Щоправда, Олесю Миколайовичу повезло: лише одна співробітниця виїхала за кордон як біженка, а двох працівників мобілізували. А ще він каже, що коли минув шок перших тижнів війни, то взялися за роботу й зробили більше, ніж за звичайний рік, позаяк не відволікалися на проведення масових заходів, які забирають дуже забагато часу й зусиль.
Для журналістів було вельми несподіваним запрошення музейників з Опішного на прес-тур оновленими об‘єктами «Весняна феєрія гончарства», приурочений Міжнародному Дню музеїв. Вони продемонстрували ще один вид випробування: як продовжувати усталену діяльність в умовах воєнного стану: упорядковують нові території (колись музей починався з 1-ї кімнати на заводі «Художній керамік», а зараз має чимало приміщень і 22 га території!); бере активну участь у грантових програмах; створює нові арт-проєкти; наполегливо шукає спонсорів. Команда музею гончарства розуміє, що культурне майбутнє нашої країни повністю залежить від нашого сьогодні.
Працівникам ЗМІ представили президентський апартамент «Опішний двір», який відремонтовано та впорядковано за фінансової підтримки малого та середнього українського бізнесу. Простіше: музей викупив порожню хату поруч з його територією і власними силами, без запрошення професійних будівельників, зробив капітальний євроремонт. Мало хто знає, що деяким відвідувачам мало одного дня, щоб спокійно, а не в темпі «галопом по Європах», оглянути всі художні об‘єкти. Раніше вони їхали ночувати в 5-зіркові готелі Полтави, а тепер у них є можливість залишитися в розкішних апартаментах.
Команда музею гончарства за фінансової підтримки відомої американської художниці-керамістки українського походження Наталії Кормелюк завершив керамоРезиденцію-1 для українських та чужоземних художників-керамістів. Вони вже там живуть, творять і відпочивають: дуже гарний будинок творчості.
Історія з «МузеКафе «ГОРнятко», яке вже кілька років діє на території музею, де продають чай-каву і авторські керамічні вироби теж, виявляється, непроста. Міністерство культури та інформаційної політики України забороняло діяльність цього об‘єкта: «Ніззя!» І Національному музею довелося найняти відому юридичну компанію, щоб довести, що саме документами Кабміну це дозволено.
Музей заробляє сам на свій розвиток. З державного бюджету фінансується тільки зарплатня співробітників, які не просто куняють на стільчиках у музейних залах (так зазвичай в інших музеях), а виконують важку й зовсім непрописану в посадових обов‘язках роботу (опановуючи нові затребувані професії – жартуємо). Лише, приміром, за минулу суботу музей заробив 600000 гривень тільки на вхідних квитках.
Свої постійні місця на великій музейній території зайняли дерев‘яна скульптура «Змієборець» завідувача Музею мистецької родини Кричевських, художник декоративного-ужиткового мистецтва Антона Плохого, керамічна скульптура «Шлях, який потрібно пройти» заступниці директора з навчально-виробничої роботи Опішнянського державного художнього ліцею ім.В.Кричевського Наталії Матвійчук, монументальний скульптурний триптих «Розлучення з тілом. Птах Перемоги. Тріумфальна ваза» заслуженого майстра народної творчості України Сергія Радька.
Є в музеї парк «Гігантоманія», де виставлені керамічні скульптури дуже великих розмірів. У 2022 році цей парк поповнився новими творами – «Давид» Сергія Радька та «Протистояння. Руйнування чорної імперії» Інни Гуржій, навіяне війною. Фінансова підтримка – від Міжнародної грантової премії Говорунів (США- Україна).
Опішнянські музейники раціонально використовують кожен квадратний метр приміщень. Цього разу вони представили інтерактивну мультимедійну експозицію «Мансарда в житті Василя Кричевського: від народної орнаментики до національного стилю». У кімнатці поруч – виставка творчих робіт учня В.Кричевського народного художника України Олександра Саєнка.
Наприкінці туру ми відвідали новий об‘єкт у селі Малі Будища – хату гончаря початку ХХ століття, в якій розміщено експозицію унікального глиняного посуду малих осередків гончарства Опішнянського гончарного району.
Погодьтеся, тільки перелік нових об‘єктів, який презентував колектив музею, заслуговує на повагу й високу, адже за цим – власна ініціатива, залучення майстрів для можливості реалізувати їхній творчий потенціал і величезна робота. Наче й немає війни…
Власне, жити й творити, ніби немає війни – нинішнє кредо опішнянських музейників. Тема прес-туру так і звучить: «Інноваційний розвиток в умовах воєнного стану».
Відвідання Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному для журналістів завжди свято душі: прекрасні експозиції, цікаві розмови з інтелектуалами, однодумцями, залюбленими в свою професію людьми, котрі долають будь-які труднощі. Багато гостей з Полтави, Києва, подарунків, емоцій і вражень…
Людмила Стельмах (Кучеренко)