Поезія і проза Марини Боровської

Саме культурні заходи (концерти, театральні вистави, персональні виставки художників тощо) ментально повертають в атмосферу «до війни», дають можливість на кілька годин розслабитися, «перемкнутися», розтепліти душею, не думати про біль, жорстокість і руїну, яку несе битва цивілізації та деспотії, що нині триває в Україні.

Затишно, щиро й інтелектуально було на літературному вечорі відомої полтавської письменниці та поетки Марини Боровської. Народилася вона 1983 року у селі на Черкащині. Коли їй було 5 років, батьки переїхали звідти до Полтави. Кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка кафедри журналістики Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Була учасницею Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов». Друкувалася в обласній та всеукраїнській періодиці. Її поезія наповнена емоційними сюжетами, міфологічними образами, мотивами самотності й пам’яті.

Марина з вдячністю згадує Наталю Фурсу, полтавську журналістку й поетку, котра була наставником гуртка творчої молоді й редагувала її перші віршовані спроби.

У Марини Боровської особливі стосунки з пам‘яттю, на чому вона неодноразово наголошувала під час творчої зустрічі. Вона в неї цупка – до найменших дрібниць побаченого й відчутого. Однак створення нового твору в неї відбувається через пригадування, а не проживання заново ситуації. У літераторки власний поетичний хронотоп, циклічний світ з тими ж самими образами, які через тригерні ситуації повторюються й розвиваються від вірша до вірша чи від замальовки до оповідання.

Ось як починається її прозова замальовка «Земля рибин»: «Пам‘ять – найхисткіше з морів. І ніколи не знаєш, чи ти збайдужієш до нього, чи воно поглине тебе, – закрутить, загубить і забуде…»

Марина Боровська однаково гарно пише поезію й прозу, хоча у них різні закони й канони, різна образна система й спосіб поєднання цих образів.

Про свою творчість авторка каже: «У поезії балансую між образом і думкою, але не завжди на користь думки. Минуле набагато цікавіше для естетичного осмислення, ніж теперішнє. Поезія і проза — це робота, у якій із роками стає менше романтики». Може, саме тому Марина ще не написала жодного поетичного рядка про нинішню війну.

Марина читала багато своїх поезій і прозових творів. Щиро й відверто відповідала на запитання присутніх. Наприкінці зустрічі подарувала вдячним слухачам свій вірш з автографом.

Організатором заходу був Meridian Poltava. А сама подія відбулася в рамках роботи Літературної мережі проєкту «Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні», за ініціативи Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. Проведення цього проєкту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Людмила Стельмах (Кучеренко)