Росія стріляє по Україні ракетами з літаків, які за копійки забрала в нас 30 років тому 

Під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції 19 лютого – за 5 днів до початку повномасштабної війни, розв’язаною росією, – президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна не отримала гарантій безпеки, які обіцяли їй за Будапештським меморандумом в обмін на відмову від ядерної зброї. Чому Україна, успадкувавши третій за величиною ядерний військовий потенціал, після розпаду СРСР відмовилась від нього. Чому так не вчинила росія, яка тепер атакує Україну. Атакує нашими ж, у минулому, літаками. Літаками, які зокрема базувалися і в Полтаві. 

Всупереч заявам російських політиків і пропагандистів, що це, мовляв, Вашингтон із Брюсселем розвалили Радянський Союз, насправді колективний Захід на початку 90-х прагнув збереження СРСР, хай і оновленого. Уже хоча б для того, щоб не допустити хаосу, у який, за побоюваннями західних аналітиків, мали потрапити нові «клаптикові» держави.

Але оскільки розпаду запобігти не вдалося, то Захід вирішив докласти всіх зусиль, щоб принаймні радянська ядерна зброя не розповзлася купою озброєних країн, адже це, на його переконання, призвело б до дестабілізації регіону. Західні політики вірили, що ліпше мати справу тільки з однією ядерною державою. І це вдалося залагодити. А в підсумку через десятиліття із цієї країни й почалася масштабна війна в Європі.

У 1991 році, після розпаду СРСР і «параду суверенітетів», Захід вирішив обрати нову безпекову модель. Модель, в якій росії відводилася роль «надійного партнера», «гаранта безпеки». Тож всі інші нові пострадянські держави ставали умовно «ненадійними», в яких треба було забрати смертоносну зброю, щоб запобігти ймовірним війнам.

У цьому контексті варто згадати «Програму спільного зменшення загроз», більш відому у світі як «Програма Нанна-Луґара», та про ті наслідки, до яких нині допровадила її реалізація. Цю програму було створено у грудні 1991 році. Її авторами були два американські сенатори – демократ Сем Нанн та республіканець Ричард Луґар. Вона декларувала знищення зброї масового ураження в країнах СНД, щоби та не потрапила до недружніх країн. До речі, офіційна назва програми «Акт 1991 року про скорочення радянської ядерної загрози» чітко відображала ідеологічну складову цього процесу.

Але в рамках реалізації програми йшлося не тільки про ядерну зброю. Всім відомо, що документом, який увінчав реалізацію «Програми Нанна-Луґара», став сумнозвісний Будапештський меморандум, у якому Велика Британія, США та Росія нібито гарантували Україні захист суверенітету в обмін на відмову від ядерної зброї. 

Літаки забрали за ціною металобрухту через «газові борги»

Щодо обіцяних гарантій суверенітету від росії: у межах програми Україна передала росії 176 міжконтинентальних балістичних ракет та до 4200 тактичних ядерних ракет. Також було знищено або передано рф 42 стратегічні бомбардувальники ТУ-95 та ТУ-160.

І це ще не все. Під тиском країн Заходу Україна вимушена була порізати 60 бомбардувальників ТУ-22М та сім ТУ-142 під наглядом американських інструкторів. А ще Україна в межах виконання цієї програми утилізувала 487 крилатих ракет Х-55 та ще 581 передала росії, ніби як плату за газові борги.

Цю інформацію нам підтвердив і наш співрозмовник із військової сфери, експерт у галузі авіації, який свого часу працював у сфері військової авіації на полтавському військовому аеродромі та на власні очі бачив, як різали військові літаки. Його імені ми не розкриваємо з огляду на військовий стан та його участь у війні росії проти України. 

«З 1997 по 2002 рік наша ядерна авіація була повністю знищена. На момент виходу з радянського союзу ми мали полки дальньої авіації, які були у місті Стрий, Ніжин, Прилуки, Озерному, Білій Церкві та Полтаві. Це був дуже потужний потенціал. Однак керівництво держави оцінило це як вантаж для економіки. З одного боку, можливо, воно так і було. Лише утримання й техобслуговування (без польотів) одного ТУ-160 обходилися бюджету в кілька мільйонів гривень на рік. Україна мала загалом понад 20 таких літаків. Наприкінці 90-х уже відчувався брак пального. Сьогодні із цього приводу можна різні думки висловлювати. Як на мене, дійсність довела, що ті експерти, які були проти роззброєння, мали рацію. Якщо б Україна залишила ядерний потенціал, мабуть, не було б і натяку на анексію Криму і всього, що за ним послідувало», – розповів наш співрозмовник-експерт у галузі авіації. 

Варто нагадати, що від росії, яка також була учасником цієї програми, не вимагалось утилізовувати якісь ракети та бомбардувальники, не кажучи вже про ядерне озброєння. Злою іронією цієї ситуації стало те, що тепер росія завдає по Україні удари саме ракетами Х-55, які випускає з бомбардувальників ТУ. 

«Наприкінці 90-х років Україна мала передові літаки ТУ-160 – так званий «білий лебідь». Єдиний полк цих літаків у радянському союзі був у нас, у Прилуках. Кілька літаків мала росія, але кількість неможна було порівнювати. Під час роззброєння, росія забрала собі частину літаків. Забрала приблизно від 12 до 19 літаків за копійки, за ціну трохи вищою від металобрухту. Зараз росія з них завдає ударів по Україні з боку Каспійського моря. Це стосується не тільки ТУ-160, а й ТУ-22М3 й інших. Усе, що ми їм передали, вони використовують зараз проти нас», – зазначив нам наш співрозмовник.

Знищення «пташок»

2000-й рік став вирішальним щодо рішення про ліквідацію стратегічної авіації в Україні, яке було ухвалено в жовтні цього ж року. Контракт на проведення робіт зі знищення дальніх бомбардувальників Ту-22М ВПС України та їх озброєння був підписаний у липні 2002 року між Агентством зі зменшення загрози міністерства оборони США та американською фірмою Rayteon Technical Service. Субпідрядником ліквідаційних робіт виступило державне підприємство Міноборони «Українська авіаційна транспортна компанія».

Ліквідація відбувалася в два етапи. Спочатку літаки вивели зі стану бойової готовності – було зняте обладнання, озброєння, двигуни, було злите пальне, а потім розпочинався другий етап, під час якого планери розрізали на три частини. 

За перебігом знищення останнього українського дальнього бомбардувальника спостерігали: заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України контр-адмірал Ігор Тенюх, заступник командувача Повітряних Сил генерал-лейтенант Сергій Онищенко, посол США в Україні Джон Хербст, а також представники міністерства оборони США на чолі із заступником помічника міністра оборони Інгландом Дагом.

До квітня 2006 року було ліквідовано 59 «Бекфаерів» та утилізовано 423 ракети Х-22 до них. Роботи відбувалися в рамках «Програми спільного скорочення загрози» з допомогою американської фірми «Рейтеон» і за фінансування США.

27 січня 2007 року на авіабазі «Полтава» був ліквідований останній 60-й стратегічний бомбардувальник Ту-22М. 

«Під час цих різок, перепрошую на слові, був «розбазарений» майже увесь потенціал. Кудись хутенько зникли наші гелікоптери – були передані в приватні структури. Та ж доля спіткали літаки, навіть поодинокі «ІЛ». Техніку на папері списували як непотріб, а по факту вона відходила приватним компаніям наче в лізинг», – додає наш співрозмовник. 

Ліквідація важких бомбардувальників типу Ту-22 та авіаційних крилатих ракет типу Х-22 була підтвердженням курсу України на безумовне виконання міжнародних зобов’язань і добровільної відмови від ядерної зброї та скорочення стратегічного наступального озброєння.

Щоправда, як показали події від 2014 року, курс на роззброєння був заданий вибірково. Ліквідувавши ядерну зброю, Україна стала буфером між  Європою і росією, яка зберегла її. Через політичну недалекоглядність тодішньої влади України росія отримала стратегічні літаки дальньої авіації, з яких тепер знищує наші міста й убиває людей. Ці події лише доводять цитату, яку приписують першому райхсканцлеру Німецької імперії Отто фон Бісмарку: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані». Це треба постійно пам’ятати, щоб не повторювати аналогічні помилки надалі.