Купивши газовий пальник, набрався клопоту

Переселенець із Харкова з полтавськими коренями не може заправити невеликий балон блакитним паливом

81-річний переселенець із Харкова Микола Зезекало нині мешкає в Полтаві в половині будинку покійного старшого брата, ділячи помешкання з доньчиним папугою з кличкою Жора. У компанії з тропічним птахом, запевняє, йому значно веселіше. Донька, втікаючи від воєнних дій у сусідню Польщу, тимчасово прилаштувала домашнього улюбленця до притулку, де працює один полтавець, завбачливо залишивши батькові контакти. Тож той не лише зателефонував землякові, а й передав клітку з папугою потягом. Тепер гомінкий птах прикрашає самотність Миколи Юхимовича. 

Вибрав компактний пристрій, який до того ж підійшов за ціною

«Харків — це місто моєї молодості й старості. А загалом я уродженець старовинного козацького містечка Опішні, що має багату історію. 1958 року вступив до тодішнього Харківського гірничого технікуму, здобув фах геолога, а тоді служив в армії, закінчив іще й танкове командне училище та  два факультети академії бронетанкових військ, понад 30 років життя віддав службі в лавах збройних сил», — охоче розповідає історію свого життя пан Микола.   

Армійська служба протікала в різних містах. Потім чоловік повернувся до Харкова в танкове училище — уже викладачем, доріс до заступника начальника цього навчального закладу. 1992 року вийшов у відставку у званні полковника. Але й після цього жодного дня не сидів без роботи. 

«Зайнявся торгівлею — куди тільки не їздив за речами: у Туреччину, Китай тощо. І дітей торгувати навчив — вони на ту пору були студентами. Потім працював начальником ремонтних майстерень у КП «Харківські теплові мережі», далі — очільником служби охорони праці на верстатобудівному заводі. А моє останнє місце роботи — Харківська обласна дитяча клінічна лікарня. Цілих 15 років подавав там кисень до реанімаційного та інших відділень, — продовжує розповідь мій співрозмовник. — Працював і  під час повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну. На початку березня допоміг виїхати з Харкова сину, доньці, онукам та колишній дружині. Вони проживали в Салтівському житловому масиві — мабуть, добре знаєте, що там творилося. А сам іще довго лишався в місті, яке нищила ворожа армія. Мешкав там на 2 поверсі старої двоповерхівки біля колишнього танкового училища. Коли росіяни скинули вакуумну бомбу на навчальні корпуси, ми підскочили разом із підвалом, у якому ховалися від обстрілів. Навіть після цього я все ще думав, що робити далі, попри те, що ситуація в місті з кожним днем ускладнювалася, обстріли стали постійними. Урешті-решт, правду кажучи, я морально втомився. Бачте, небезпечно стало не лише у власній домівці, а й на роботі, адже москалі почали прицільно бомбити об’єкти критичної інфраструктури. А уявіть собі, що значить мати у своєму розпорядженні велику ємність із рідким киснем, яку можна прострелити навіть із простого автомата. Намагався переконати колег, що резонно було б перейти на балонне використання кисню, але правила його експлуатації дуже жорсткі — там не допускається жодна самодіяльність. 30 серпня нарешті виїхав із Харкова».

У Полтаві, за словами Миколи Юхимовича, без сумніву, значно спокійніше. Хоч і тут, говорить, допікають звуки сирени — відчутно б’ють по нервах. Дітей та онуків Миколи Зезекала люб’язно прихистила Польща. Недавно літній чоловік, який, попри поважний вік, почувається цілком   бадьорим та енергійним, їздив навідати їх. 

«І оце таку штуку там купив — до речі, це промисловий виріб, а не якийсь там кустарний, — харків’янин із полтавськими коренями демонструє мені газовий пальник польського виробництва. — От бачите, горілка відкручується, а сам балончик можна покласти хоч би й до рюкзака. Я й вибрав цей пальник тому, що він компактний. До того ж прилад підійшов мені за ціною — якщо перевести на наші гроші, витратив на нього десь 1 300—1 500 гривень. Придбав одразу два пристрої — для себе й колеги, бо той сказав, що в Харкові такого й за 5 тисяч гривень не купиш. У Польщі ж великий вибір таких приладів для приготування їжі — із газовими балонами різних розмірів. Їх можна використовувати й у польових умовах. Звісно, поки що готую собі сніданки й обіди на звичайній газовій плиті. Але ж ви в курсі, що чинять росіяни: гатять по об’єктах не лише енергетичної, а й газовидобувної інфраструктури України, газорозподільчих станціях. І останнім часом з екрана телевізора нас закликають запасатися найнеобхіднішими альтернативними побутовими приладами. Рекомендують навіть туристичну палатку придбати: за відсутності тепла її можна розбити у власній оселі — при цьому температура повітря в ній буде на 2—3 градуси вищою за кімнатну». 

До придбання туристичного намету в Миколи Юхимовича поки що не дійшли руки. А от купивши польський газовий пальник, чоловік набрався клопоту. Бо тепер не може заправити балончик блакитним паливом. 

Де в Полтаві можна заправити газові балони різних розмірів 

«Якби знав, що вскочу в таку халепу, принаймні раз зарядив би його в Польщі. Там це можна зробити на будь-якій автозаправній станції. У Полтаві ж обійшов із цим балончиком кілька «автозаправок» — усе безрезультатно. Поїхавши разом із племінником Ігорем до Опішні й зайшовши там на першу-ліпшу АЗС, також піймав облизня. Працівники «заправки» мені сказали: іще великий балон могли б заправити, а малий — їм суворо заборонено, — скаржиться переселенець, а потім висловлює побажання: — Треба б порушити цю проблему в пресі. Бо ж недарма  мовиться, що вода камінь точить: якщо проявляти активність, то врешті-решт можна будь-яку справу зрушити з мертвої точки».

Кажуть, краще вчитися на чужих помилках, аніж на власних. Тож мені самій стало цікаво, чи можна в Полтаві заправити невеликий газовий балон за умови, якщо ти, поставивши за мету про всяк випадок мати альтернативний спосіб приготування їжі, придбав газовий пальник. І от ми вже вдвох із паном Миколою крокуємо до найближчої від його нинішньої тимчасової оселі автозаправної станції мережі «OKKO». На місці, діставши з рюкзака один із балончиків, мій супутник звертається з традиційним запитанням до оператора Віталія Ткаченка. У відповідь той заперечливо хитає головою: на автозаправних станціях мережі «OKKO» такого балончика, мовляв, вам точно не заправлять. І радить звернутися на «заправку» мережі «BVS».

Підходимо до однієї з таких автозаправних станцій, що на вулиці Сінній. Однак і тут, як зазначив оператор В’ячеслав Леонтьєв, не надають такої послуги, хоч люди, за його словами, звертаються. При цьому молодий чоловік вказав нам іншу адресу: вулиця Половки, 101. «От там стовідсотково різні балони заправляють», — запевнив. 

Поки туди добираємося, мій новий знайомий пригадує, як під час військової служби років 30 возив із собою плитку з однією конфоркою, що працювала від бензину: «Вона була справжньою «паличкою-виручалочкою» під час відряджень, польових навчань тощо: міг на ній яєшню підсмажити, закип’ятити воду на чай, зварити кашу або легкий суп. Навіть в Анголу її брав — був там у спецвідрядженні під час тамтешньої революції».

На АЗС за вказаною адресою і справді заправляють невеликі газові балони — для цього тут передбачені перехідники різних розмірів. «У Полтаві тільки в нас можете малі балони заправити», — стверджує оператор Олекса Абрамик. Микола Юхимович аж піднісся духом, почувши таке.

«Ця послуга користується ще й яким попитом, — задовольнив мою цікавість оператор. — Окрім усього, продаємо балони, то особливо зараз вони не залежуються — їх дуже швидко розбирають. Он бачите оту металеву корзину? Іще не так давно вона була ними заповнена, а тепер — порожня». 

Схоже, про те, що тут надають не надто поширену в Полтаві послугу, багато хто знає. Бо нам довелося чекати, доки заправлять природним газом балони одразу трьом водіям. Звернула увагу на те, що в усіх них практично однакові газові пальники — із 5-літровим балоном. Ми розговорилися з одним із водіїв. «У мене тривалі рейси, бувають і по 20 днів, — пояснив той. — А на такому пристрої можна їжу й підігріти, і приготувати. Недавно придбав його в Полтаві на авторинку за 2 200 гривень». Заправка ж 5-літрового балона обходиться чоловіку десь у сумі 116 гривень.

Нарешті дійшла черга й до Миколи Зезекала. Однак і тут на нього чекало розчарування. Виявилося, система запрограмована таким чином, що працює тільки в тому разі, коли вага наповнення металевої посудини становить понад 2 кілограми. А прогнозована вага наповнення балона Миколи Юхимовича не дотягує до цього числа — дорівнює всього 1,7 кілограма. 

«Де ви його відкопали на свою голову? Могли б у нас 5-літровий балон придбати й потім заправляти його без проблем. Везіть свій прилад назад у Польщу!» — безапеляційно порадив оператор моєму розгубленому супутнику.

Цей матеріал написаний для того, щоб, готуючись до гірших часів, ви спершу подумали, перш ніж витратити свої кревні на подібний газовий пристрій. Принаймні насамперед довідайтеся, чи зможуть у Полтаві заправити блакитним паливом балон для цього пальника. Тим часом Микола Зезекало вважає, що в нашому обласному центрі пішли шляхом найменшого опору, не відрегулювавши обладнання таким чином, щоб воно могло заправляти балони будь-якого розміру. Можливо, припускає він, просто не хочуть возитися з малими металевими посудинами, оскільки це невигідно. Бо якщо в Польщі їх заправляють, то чому цього не можна робити і в нас?

Ганна ЯРОШЕНКО