«Треба було видушити народ, то зробили голодовку»

В інформаційно-довідковій залі Управління СБУ в Полтавській області представникам медіа презентували добірку розсекречених архівних справ стосовно наших земляків, які зазнали репресій через те, що мали сміливість чинити спротив радянській владі — виступали проти систематичної конфіскації нею більшої частини вирощеного врожаю, що прирекло мільйони людей на смерть від голоду. Більшості із цих сміливців «пришили» статтю 54-10 (антирадянська агітація і пропаганда) КК УРСР.

За скупими рядками процесуальних документів — зламані людські долі

«Коли 2009 року почала отут працювати, у перші тижні, приходячи додому, не могла ні з ким розмовляти, — зізнається співробітниця архівного підрозділу Управління СБУ в Полтавській області Олена Євдокимова. — В усіх оцих справах — трагедія нашого народу. І мені хотілося б, аби люди розуміли, що Голодомор — це не лише 1932—1933 роки. Насправді він не має чітких часових меж. Коли періодично готую ось такі добірки, не можу сказати, що одна кримінальна справа вразила мене більше, а інша — менше. Бо, читаючи отакі процесуальні документи, розумієш, що за їхніми скупими рядками — зламані людські долі». 

До кожної із презентованих кримінальних справ пані Олена зробила коротку архівну довідку. Ось справа 1933 року, порушена стосовно жителя села Пірки Зіньківського району Федора Храпача 1900 року народження через те, що той не зміг підкоритися знущанням радянської влади. У ній знаходимо цитату самого фігуранта: «От так дожилися, що хліба немає. Тепер хоч лягай та помирай із голоду. При цьому держава ще й вимагає хліба. Плани на нас наклала нереальні, душить податками». У звинувачувальному висновку зазначається: «Необхідно відзначити, що в період хлібозаготівельної кампанії 1931—1932 років за злісне ухиляння від плану хлібозаготівлі щодо Федора Храпача вже були застосовані репресивні заходи: його господарство розпродано. Та Храпача це не виправило — навпаки, він з іще більшою непокорою почав ставитися до кампаній, що проводилися, організуючи контрреволюційний куркульський саботаж». Визнати винним та засудити до 5 років позбавлення волі за статтею 54-10 КК УРСР — такий вирок отримав Федір Храпач. 

На фото: Співробітниця архівного підрозділу Управління СБУ в Полтавській області Олена Євдокимова знайомить із розсекреченими архівними справами щодо наших земляків, які зазнали репресій через спротив грабіжницьким планам із хлібозаготівель

«Уявляєте, яка жорстокість: у 23 роки молоду людину вже засудили, — коментує Олена Євдокимова. — До речі, на час арешту Федір Храпач мав такий склад сім’ї: матір, трьох молодших сестер і брата. Оскільки глави сімейства не було, він, найімовірніше, був за головного годувальника. До речі, цей чоловік, на жаль, із незрозумілих причин досі нереабілітований. Не виключено, що десь щось не спрацювало. Ці справи ще потрібно переглядати. Хоч загалом усі їх переглянути просто неможливо».

Кримінальна справа стосовно жителя села Великі Солонці Новосанжарського району Олексія Миха 1900 року народження також порушена через те, що «в часи хлібозаготівлі, колективізації та інших заходів радянської влади він говорив, що ніяких «плянів», доведених до його двору постановами земгромади, не виконуватиме». У справі знову ж таки міститься цитата самого фігуранта: «Деріть, деріть шкуру, скоро дратимуть і з вас». Олексія Миха засуджено за антирадянську агітацію і пропаганду та на 3 роки заслано до Північного краю. 

А житель села Хільківка колишнього Покровсько-Багачанського району Микола Рева 1908 року народження взагалі постраждав через те, що, шукаючи заступництва, написав довгого листа «вождю всіх народів» Йосипу Сталіну, у якому висловив прохання: «Прошу вас, Йосипе Віссаріоновичу, дати нам жити. І найголовніше — дати хліба». 

«Ми, колгоспники, не живемо, а існуємо, — скаржився наш земляк, наївно вважаючи, що диктатор не знає про горе і страждання свого народу. — Такого тяжкого життя Україна ще не знала. Наш колгоспний люд обірваний, босий і, що найгірше, голодний. Чорного 33-го року, коли люди їли кору з дерев, траву й навіть своїх дітей, сотні тисяч померли з голоду — і все це на очах у комуністів, які їздили автомобілями через наші трупи й нахабно хвалили життя… Народ помирає з голоду не через неврожай, а тому, що хліб у нього забрала держава…». Скаржника засудили до 6 років виправно-трудових таборів. 

Свого роду репетиція перед Великим терором

Були і справи, заведені щодо груп осіб — учасників так званих хлібних бунтів. Як приклад, Олена Євдокимова показує архівну кримінальну справу 1932—1933 років щодо 11 жителів села Микілка Котелевського району: Івана Карпенка, Олександра Свирида, Олексія Шевченка, Федора Веремія, Павла Веремія, Івана Синецького, Гната Синецького, Кузьми Пигиди, Марії Гаркавенко, Варвари Пілюгіної, Андрія Сиротинко, яких звинуватили в тому, що «протягом 1931—1932 років, користуючись культурною відсталістю частини села, організували навколо себе селян, які систематично ухилялися від державних податків, відмовлялися від засіву своїх земельних площ, завдавши матеріальних збитків республіці». Вказані особи були розкуркулені та засуджені до різних строків ув’язнення.

Інша подібна кримінальна справа порушена стосовно 10 жителів села Кам’яні Потоки Кременчуцького району: Демида Зотова, Анастасії Зотової, Єпифана Царенка, Давида Біленка, Тимофія Руденка, Філарета Плахотіна, Григорія Булата, Марії Хорольської, Параски Мороз, Анастасії Паскало, які були заарештовані в жовтні 1930 року за масове підбурювання селян ховати хліб, опір місцевій владі та партактиву в проведенні опису їхнього майна й невиконання державного плану хлібозаготівлі. За непокору владі були засуджені до різних термінів ув’язнення — від 5-ти до 10 років, а Демид Зотов та Анастасія Зотова — розстріляні. 

«От погляньте на фотографії. Ну, які ж це куркулі? Звичайнісінькі хлібороби. Маємо розуміти, що селяни були не такими вже й покірними, нерідко чинили спротив грабіжницьким планам державних хлібозаготівель, — резюмує пані Олена. — Так, іноді достатньо було написати крамольного вірша або виступити не так, як треба на зборах кутка, щоб тебе засудили. Хоч у ці голодні роки покарання, за рідкісними винятками, були іще більш-менш поблажливими. То була свого роду репетиція перед Великим терором 1937—1938 років». 

На підтвердження своїх слів Олена Євдокимова демонструє кримінальну справу, порушену 1937 року за статтею 54-10 КК УРСР щодо уродженця Новосанжарського району — хлібороба Тимофія Лахна. Чоловіку пригадали все: службу в денікінській армії, розкуркулення в 1931 році й переховування від заслання, арешт органами НКВС 1936-го. Удруге заарештований 1937-го. У справі закарбовано його слова: «Хитра «совіцька власть». Треба було видушити народ, то зробили голодовку. У результаті немало людності пропало…». 29 вересня 1937 року на засіданні Особливої трійки УНКВС у Харківській області чоловіка засудили до розстрілу з конфіскацією майна.

«У нашому архіві понад 30 тисяч справ і реабілітованих, і нереабілітованих. Хронологія їхнього зберігання часто порушена: поряд лежать документи й 1930-го, і 1945 року. На те, аби вивчити, дослідити їх, потрібні роки. Та мене тішить вже те, що останнім часом люди все більше цікавляться цим. До речі, до нашого архівного підрозділу звертаються навіть із-за кордону, — запевняє пані Олена. — От, скажімо, нещодавно приїжджала студентка зі столиці Ірландії Дубліна Тетяна Крол — на основі архівних документів робила дослідження для наукової роботи».

Ганна ЯРОВА

Інші новини
Полтавський театр Гоголя опублікував репертуар на лютий