У КОЖНОГО СВІЙ ФРОНТ

Сьогодні хочеться віддати шану тим, хто за своїм покликанням дав клятву допомагати людям. Дав клятву Гіппократа. Дав клятву, в першу чергу собі перед Богом.

Ми познайомилися з ним ще за мирного життя. Познайомилися дистанційно. Як прийнято нині казати, познайомилися ДО…

Як часто це буває, з лікарями людей зводить доля у скруті, у болі, а, значить, у розпачі. Тож і у мене банально став боліти зуб. Через ковід, локдауни доводилося відкладати його лікування. Коли ж ситуація стала зовсім критичною, знайшовся час звернутися до стоматолога. В обласному центрі нам не змогли надати допомогу, тож довелося їхати в одну зі столичних приватних клінік (щоб не було це рекламою, називати її не буду).

Нам не відмовили у лікуванні, яке потребувало, окрім втручання стоматологів, професійної роботи анестезіологів. Нам перетелефонував Він. Я не помилився, написавши Він із великої літери. Ввічливо представився -анестезіолог Микола Васильович.

Говорив щирою українською мовою. Зміг знайти потрібні слова, вислухати, заспокоїти і вивчити проблему пацієнта, ще не маючи оплаченої послуги. Вже тоді це трішки вражало і насторожувало. Та голос його звучав впевнено, стримано, і ти вже ладен довірити йому своє життя. Саме таким, мабуть, повинен бути справжній лікар.

Після огляду стоматолога, зустріч пацієнта і бригади лікарів була призначена на 04 березня 2022 року. Та, на жаль, їй не судилося відбутися…. Війна скасувала всі плани….

Вже сидячи в укритті, я знайшов його сторінку у Facebook. І цей незнайомий мені чоловік став ріднішим, бо нині робить неймовірні речі, допомагаючи не окремим пацієнтам, а сотням, а може й тисячам українцям. Він робить все, щоб рятувати життя нашим воїнам-захисникам. Із початком війни він полишив практику в стоматологічній клініці і пішов боронити нашу землю.

Ще 23 лютого був допис, що починався зі слів «Я люблю свою роботу….», а вже 24 лютого «Ми разом, Україна – це ми». Саме з цього почалася війна для анестезіолога Миколи Дем’янюка.

З його офіційної сторінки: «Воювати – це не тільки зброя…». З цим не погодитись не можна.

Для медичних працівників і лікарів на війні багато роботи. Вони тримають інший, але не менш важливий фронт. Це не лише професійна робота – операції та лікування поранених, а й багато організаційно-координаційної й інформаційної роботи.

Маючи значний досвід і глибокі знання, Микола Васильович всі свої сили віддає організації облаштування центрів надання медичної допомоги в умовах низьких ресурсів. Дає дієві поради лікарям центрів територіальної оборони: як правильно організувати надання допомоги, починаючи від забезпечення необхідними інструментами, препаратами, обладнанням, альтернативними джерелами живлення до плану АВС, щоб бути готовими прийняти швидку з пораненими. Його повсякденна робота – щоденна співпраця з військовими, волонтерами, лікарями, медичним персоналом – пошук ліків (обдзвони, домовленості), збір необхідних медикаментів та укомплектування індивідуальних аптечок, налаштування логістики з спеціалізованими закладами; пошук лікарів нейрохірургів, судинних хірургів, радіологів для налаштування спеціалізованої допомоги, проведення курсів домедичної допомоги (заклик до інших лікарів робити теж саме у вільний час), регулярні тактичні навчання, керування центру територіальної допомоги. Попри всі небезпеки, виконання професійних завдань разом із своєю командою. Варто згадати поїздку в місто-герой Чернігів, звідки вдалося вивезти в НДСЛ ОХМТДИТ 4 дітей та 2 дорослих.

Окрім цього, є ще інформаційна складова усієї роботи. Спонукання громадян стати донорами; координація і сприяння налагодженню виготовлення джгутів; заклики до колег звертатися до міжнародних асоціацій лікарів із проханням про фінансову, матеріальну допомогу ЗСУ; поширення корисної інформації – доступу до відеоуроків та матеріалів, як врятувати себе або побратима від кровотечі, кулевого поранення; заклики до усіх добровольців розмістити такий інструктаж (qr код) в людних місцях тощо.

Найкраще про людину скажуть відгуки про його особисті якості і його роботу. Ось які відгуки про Миколу Васильовича пишуть дописувачі в соціальних мережах:

  • «Колю, ти МОЛОДЕЦЬ!!! Ти тримаєш життя! Я горжуся, що ти мій земляк», – Наталія К.;
  • «Дякуємо, що Ви є! Любимо і довіряємо! Ви неімовірний», – Тетяна М.;
  • «Дякую Вам за вашу мужність і відвагу», – Iryna V.
  • «Тримайтеся, бережіть себе. Впевнена ваші знання – це неоціненний внесок у нашу перемогу. Адже людське життя є найціннішим», – Олена С.

Попри всю свою зайнятість і втому, Микола Васильович не забуває по-доброму написати «Люблю Вас, друзі», або «Мама, тату не хвилюйтеся, у нас все добре», «Дякую вчителям за безцінні знання», не втрачаючи людяності й доброзичливості.

Як і всі люди він має мрію – «відвідати Японію, щоб побачити культуру, а, основне, – рівень анестезіології». Тобто, працюючи на війні, мріє про роботу в мирний час.

Такий він – наш Герой. Відповідальний, серйозний, сильний, мужній, відважний, відданий своєму народу і своїй Батьківщині. Водночас добрий, щирий, турботливий. Людина з великим серцем і справжньою українською душею.

Ось так, – ні разу не бачивши людину, ти молишся за нього і за тисячі таких інших Героїв, воїнів, захисників, що наближають нашу перемогу.

Завдяки таким людям ми неодмінно виграємо цю війну.

Я почекаю, перетерплю зубний біль. Ви лиш повертайтеся швидше з перемогою. Повертайтеся живим!!!

Ростислав Протас