В епіцентрі – Україна

24 лютого 2022 року настав найгірший день у житті кожного українця, о 4:00 ранку розпочалася війна. Ніхто, абсолютно ніхто навіть уявити не міг, що у XXI столітті, пам‘ятаючи страшні розповіді від наших прадідусів та прабабусь, які переживали Другу світову війну, що нас у цивілізований час могла спіткати така сама доля. Розуміючи, що з тих часів людина стала на багато освіченішою, що все можна досягти мирними переговорами, але як показує нам практика декого все ж еволюція обійшла стороною.

Сьогодні 23-й день як ЗСУ, наші захисники, наші янголи-охоронці гордо та мужньо захищають нашу неньку Україну! Зараз, саме в таку найважчу годину, ти починаєш переосмислювати своє життя, з‘являється новий погляд на речі, ті, які раніше були буденними, але зараз це найдорожче, що в тебе є: вода, їжа, житло, одяг, Сім‘я. Ті, хто не позбавився внаслідок війни цього багатства – найщасливіші люди в світі. Звичайно, й раніше ти розумів, що це радість мати це все, але зараз задоволення від цього примножується у тисячу разів!

Скільки зруйнованих будинків, лікарень, шкіл, дитсадків, торгових центрів, міст, людських життів – важко навіть уявити. Дивлячись на це через екран навертаються сльози, а у людей, які були в епіцентрі того дійства, починається істерика. Хтось встиг виїхати, когось не зачепило, а хтось так і залишився в підвалі і вже ніколи не вийде з нього. Чим ми на це заслуговуємо ? Що ми зробили ? Що зробила вагітна жінка і її ще ненароджена дитина, що зробила бабуся чи дідусь який вже навіть не може встати з ліжка ? Що зробила онкохвора дитина, яка чекала на своє спасіння під капельницями ? Що зробила я, 15-річна учениця, яка планувала своє життя, ставила мету, крокувала до неї, а зараз навіть уявити це все не можу, бо думки забиті безкінечними новинами із стрічок соцмереж, які не закриваються, а постійно моніторяться з надією хоча б на одну на гарну звістку…

Вони жаліються на дрібні санкції, так, саме дрібні, бо нічого не може порівнятися зі смертями людей, невинних людей. Проклинають нас, говорять, що ніколи нас не пробачать за відключення Інстаграму, Тік Ток та Фейсбука. Серйозно? Звичайно, це не порівняти зі втратою батька або матері, чи брата на фронті, з загибеллю родичів чи знайомих, на будинок яких впав снаряд. Не мати брендової шмотки, яка абсолютно не робить тебе індивідуальністю – набагато серйозніша проблема, ніж утрата дому, чи коли від безвиході ти вимушений поїхати хоч кудись, де не чути звуків вибуху, де світить сонце, є їжа та вода, є чим зігрітися та де переспати ніч.

Як говорила моя прапрабабуся: «Перемогу святкувала більше, ніж будь-яке свято». Я гадаю, що в нас буде так само. Чому? Бо перемога обов‘язково за нами, по-іншому просто не могло і не може бути, бо проти такого сильного духом, та завжди маючого на першому місті незалежність та свободу слова як Українці, народу, не зможе встояти ніхто, навіть найзапекліший ворог! Бо добро завжди переможе зло, так було, так є і завжди буде! Нас ніхто не зламає і не натягне кайданів, нас не зможуть переробити під себе, – ось наші найголовніші риси та цінності, які відрізняють нас від «нашого братського народу»! Як співається в нашому гімні: «Душу, тіло ми положим за нашу свободу!».

Тож, держімося, сподіваємося тільки на краще, думаємо тільки позитивно та допомагаємо чим можемо!

Все буде Україна ! Слава Україні – Героям Слава !

Діана Коцюба