В укритті

Це дуже тяжкий час. Для мене. Для тебе. Мізофонія не дає спати, а телефон ніяк не зарядиться. Навіть зараз.

Важко. Важко розуміти, що ми, можливо, більше не зустрінемось. Сподіваюся, ти побачиш справді чудовий світ за кордоном. Без пострілів у вікна.

Багато людей, які залишилися на червоному спалаху вдалині. Про що вони думали перед ним?

Про що думаєш ти, по той бік сенсора телефону?

Який сьогодні день? Я загубився на стрілці годинника. Мене завжди дратував його звук з кухні. Однак, після третього кошмару за ніч, вони секунди й хвилини тримають мене у цій реальності. І нема кому більше бути в моїх снах.

У голові лише звук сирени. Цікаво, це ігри свідомості, чи зараз справді тривога?

Фраза “як ти?” вже більше нагадує ключ від замку прихованих почуттів, ніж питання. І ми його відкрили.

Зараз ми на різних часових поясах, можливо, назавжди.
Мої емоції йдуть разом зі мною в укриття. Залишу їх тут, мабуть.

Що ти відчуваєш прямо зараз?

Хоча, мені краще не знати. Я просто буду тут. І чекатиму на тебе.

Олексій Гордієнко