«Воїни ЗСУ, якими ми надихаємось, колись прийшли до нас»: інтерв’ю з пресофіцером ТЦК Романом Істоміним про повістки на вулицях, мобілізацію та стереотипне мислення

Україна воює з ворогом не тільки на полі бою, але й на інформаційному просторі. Нещодавно в багатьох містах пройшла хвиля публікацій у соціальних мережах про те, що повістки роздають прямо на вулицях, в магазинах та парках. Це викликало обурення громадян, але чи є це правдою та що взагалі відбувається з мобілізацією. Про це «Полтавська Думка» поговорила з Начальником пресслужби Полтавського обласного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Романом Істоміним. 

– Що відбувається з мобілізацією у Полтаві зараз?

– У кількісних чи якісних характеристиках інформацію я вам дати не можу, але загалом вона триває. Якихось історій на кшталт того, що людей ловлять прямо на вулиці – немає, а навпаки я знаю є ситуації, коли людина хоче, але чомусь її не беруть.
І саме таких звернень зараз більше: «взяли мій номер, але служити не беруть».

– Що робити людям у таких ситуаціях?

– Банально, але якщо людині дуже хочеться, нехай приходить ще раз. Людей багато і буває так, що військова спеціальність людини не підходить до того, що зараз є. Або у людини може не бути військового досвіду, але вона хоче.
Бувають, звертаються люди, які колись були визнані непридатними, а зараз питають «Як?» (потрапити у ЗСУ – ред.). Скоріше за все, в мирний час людина не хотіла нести службу і можливо «відмазалась», а зараз з’явилось бажання. Це звісно похвально, але висновок військової лікарняної комісії оскарженню не підлягає, хіба що його було винесено дуже давно

– Як після 24 лютого змінилася робота в центрі укомплектування?

– По-перше, зараз немає такого поняття як робочий день. Умовно вночі ми відпочиваємо, але якщо на роботі є аврал, то люди на місці. Тобто у нас так званий нелімітований робочий день.

Звичайно, збільшились обсяги. Попри те, що зараз немає призову на строкову службу і на військову службу проводиться відбір лише призовників віком 21-27 років, але заходи мобілізації людських і транспортних ресурсів проводяться ледь чи не цілодобово.

За законом, зараз новобранців віком від 18 до 27 років, які раніше не проходили військову службу, призивати не можна, але держава забезпечила варіант з контрактною службою для тих, хто хоче.

– Чому похід у військкомат супроводжується страхом?

– Страх перед військкоматом напевно як і інші прояви стереотипного мислення виникає з якихось жартів, анекдотів, мемів, чиїхось історій. Так само як зараз про росіян, раніше про німців та євреїв, чи про «білих» та «червоних». Переважна більшість інформації – це про те, що було колись. І хоча це все виникає не на порожньому місці, але воно є гіперболізованим.

З 2020 року почався ребрендинг. Зараз вже немає «військкомату» як такого, а є Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, який власне має два напрями – комплектування і соціальна підтримка військовослужбовців, які звільнилися.

Всі страхи, про те, що військкомат це «страна чудес» і як тільки ти переступив поріг, то тебе одразу забирають – цього немає навіть під час мобілізації. Не можу сказати, що відсутні звернення щодо теми «забирають». Наприклад, є випадки, коли у людини начебто є причина для відстрочки, але вона банально не може довести це документально.

Є конкретні статті з конкретним переліком тих, хто не підлягає під службу і все, що для цього потрібно – це документи, які підтверджують належність людини до однієї із цих категорій.

Доходить ледь не до ситуації, коли як підтвердження батьківства чоловіки показують фотографії дітей.

– Розкажіть, будь ласка, про повістки на вулицях.

– Насамперед треба розуміти, що повістки бувають двох видів – на виклик в ТЦК та по суті на відправку. Залежно від виду повістки є різна відповідальність за порушення – це адмінпорушення або кримінальна відповідальність за неявку після другої повістки на відправку.

Повістка – це сповіщення, вона дається після встановлення особи. Їх можуть вручати за місцем роботи, але загалом ніяких спеціальних місць для цього в законодавстві не передбачено.

Тому якщо зараз десь можуть бути такі випадки (а вони можуть бути), то це просто сповіщення про те, що треба з’явитись до ТЦК. Не плутайте такий візит з тим, коли вже треба з’явитись з речами й одразу їхати на умовний Донбас.

Звичайно, частина інформації про вручення повісток на вулицях є роботою ворога. Інформація розкручується і подається так, що з умовного блокпоста, на якому людині видали повістку, її відразу відправляють на передок. Але так не буває, тому ще є певний узаконений механізм.

Спочатку формується команда згідно з вимогами військової частини, потім ця команда привозиться і військова частина перевіряє її: що це за люди, що в них з документами, як зі станом здоров’я, як їх взагалі відбирали.

Ми не можемо брати кого завгодно. Це не концтабір, не в’язниця і людина, яка стоїть на передовій позиції, повинна розуміти, що вона захищає Україну, а не те, що її сюди заслали. Бо це не Сибір. Тому військова частина ретельно перевіряє тих, кого їм прислали.

Якщо прислати людей, яких просто «насмикали», то у частині можуть сказати «забирайте назад».

– А такі випадки були?

– Звичайно, адже можуть бути проблеми з документами, можливо людина не підходить під вимоги фізичної підготовки. Саме тому часто ТЦК відправляє людей із запасом, на випадок, якщо хтось не підійде.

Повертаючись до повісток на вулицях і блокпостах: якщо ми відправимо таких людей, то це означатиме, що ми своє завдання не виконали. В результаті підрозділ не укомплектовано вчасно, отже він лишається небоєздатним і в потрібний (запланований) час не зможе виконати бойове завдання. Як бачите це все дуже серйозно

Треба багато інформації уточнювати, адже за законом, якщо у людини змінилися місце прописки, роботи, сімейний стан – вона повинна особисто приходити і вказувати це. Багато хто цього не робить, бо в військкоматі ж страшно (посміхається).

Тому так, виклики до ТЦК часті, вони можуть бути і на блокпостах, і в магазинах, але чи буде працівник ходити усюди й шукати людей? Це інше питання.

– Можливо треба якось змінити механізм видачі цих сповіщень, аби усі розуміли що це простий, прозорий та безпечний процес?

– Є купа варіантів і, наприклад, повістка в «Дії» – один із них. Там вже з’ясована особа, там є всі документи. Але знову ж таки, перше, що треба зробити – забути слово «повістка», «військкомат», «воєнком».

Що означає слово «повістка» окрім негативного навантаження? Це виклик, сповіщення з пропозицією прийти в ТЦК для конкретних цілей – це може бути медична комісія чи, наприклад, уточнення інформації. Людина прийшла, уточнила всі свої дані і пішла додому.

Ще є варіант з врученням сповіщень на місцях роботи. Цей механізм працює зараз і працював до цього. Є керівники, які ведуть первинний військовий облік, вони ж видають ці сповіщення.

Але так, щоб масово і ефективно – це «Дія». В державі прийнятий курс на диджиталізацію, цифровізацію і це круто та зручно.

Проблеми теми з повістками на вулицях та блокпостах, як на мене – це стереотипне мислення та робота наших східних сусідів з перекручуванням, перебільшенням інформації. Ну в цьому вони майстри.

– Як працює відбір людей з підприємств?

– Там багато нюансів. По-перше, не можна забрати усіх, бо частина колективу це, як правило, жінки. Ну і навіть всіх чоловіків викликати не можна, бо не може на підприємстві залишитись лише директор та умовно кажучи, бухгалтер. Якщо таке теоретично і трапляється, то це виключно диверсія з боку керівника ТЦК.

Знову ж таки, важливо чи проходила людина службу. Якщо так – вона є вищою за пріоритетом і є в резерві, порівняно з тими, хто не служив. Також є бронювання і звичайна комунікація – якщо людина є дуже важливою на своєму підприємстві, то вона не може бути мобілізована.

Якщо скажімо є умовне підприємство з 10 людей, двоє з яких проходили службу, то в першу чергу повістки отримають саме ті, хто має військовий досвід. Потім повістки можуть прийти і іншим 8-ми працівникам, але знову ж таки це можуть бути повістки на уточнення інформації, а не на відправку.

– Чи потрібно вручати повістки на вулиці та чи впливає це на якість нашої армії?

– Якщо, наприклад, повістку умовно вручили на блокпості, то це не повістка на відправку. Це виклик в ТЦК. Тому ці люди не потрапляють до військової частини одразу з блокпоста. Вони проходять медогляд, бесіди та інші елементарні процедури.

Також, згідно із законодавством під час мобілізації особисте бажання чи не бажання не враховується, але всі ми розуміємо, що є люди, які не хочуть, а є ті, які категорично проти призову.

Якщо людина категорично проти і каже щось на кшталт того, що вона краще прострелить собі ногу, то з нею ведеться індивідуальна робота. Можливо їй пропонують роботу «в тилу» або ще щось. Але це робиться так, аби це не впливало на боєздатність армії.

Це позначається на настроях громадян. Роздувається, викривляються факти та гіперболізується, що негативно впливає на суспільство. Але наскільки я відстежую інформаційне поле, то на Полтавщині панічних настроїв не спостерігається.

Порівняно з 2014 роком в Україні «війну відчули краще» – зараз вона вже стосується всіх.

– Розкажіть про стереотипне мислення.

– Перед початком моєї роботи тоді ще у військкоматі, я теж думав «та там сидять бєздєльніки», але за декілька років в мене кардинально змінилося враження про структуру і роботу ТЦК.

Знову ж таки – це звичайне стереотипне мислення. Навіть не всі військовослужбовці розуміють як працює ТЦК. Вони лише бачать тих людей, яких прислали і можливо вони не завжди такі, як потрібно і зовсім не схожі на Рембо. Але треба бути чесним – ніхто не Рембо, або Рембо мало, бо кожна людина індивідуальна.

Хтось схильний, хтось ні, але все одно пішов на службу. Це дуже індивідуально.

– Щоб Ви порадили тим, хто досі боїться походу в ТЦК?

– По-перше, стереотипи вже руйнуються. Я це бачу порівняно з 2014 роком, робота ТЦК змінилася значно. Ті шість хвиль мобілізації дали величезний досвід, який ми використали зараз. Мобілізація проводиться максимально ефективно.

До прикладу, після 24 лютого, попри великий наплив бажаючих захищати країну, всі мобілізовані потрапили до потрібних частин у потрібні терміни. Не було затримок у роботі ТЦК, які могли негативно вплинути на боєздатність української армії. Було дійсно дотримання та виконання планів мобілізації

– По-друге, ЗСУ і їхня робота сама по собі вже має мотивувати людей стати їхньою частиною. І єдине, що я б сказав – всі ці герої, які захищають Україну на передових позиціях, це звичайні люди, які колись прийшли в ТЦК!

Юрій ДРОГА