Полтавець Роман Коба – журналіст за покликом серця. Маючи технічну освіту та десяток років роботи програмістом, він перетворив своє хобі на професію, а його ім’я вже стало «знаком якості» для медійних продуктів міста. Після повномасштабного вторгнення Роман став воєнним журналістом, фільмував роботу Збройних Сил та зрештою долучився до їхніх лав. Зараз у війську він продовжує займатися улюбленою справою – служить офіцером служби зв’язків із громадськістю. Ми поговорили з Романом про його шлях.
«Закінчивши інститут, я 10 років працював за фахом – на посадах, дотичних до програмування. Із часом мені це перестало подобатися, хотілося спробувати себе в гуманітарній сфері. Проте не мав досвіду, тому, поки шукав, як змінити діяльність, вирішив знайти собі якесь цікаве хобі, щоб абстрагуватися від уже нецікавої для мене роботи. Перебравши кілька варіантів, зупинився на фотографії. Купив фотоапарат, почав знімати. Я часто відвідував різноманітні фестивалі, концерти й фотографував там і публікував знімки на різних сайтах, їх перепощували сайти з усіх регіонів країни, схвально відгукувалися про мої фоторепортажі», – згадує Роман.
Далі були перемоги в місцевих фотоконкурсах і зрештою – запрошення на новостворений місцевий телеканал на посаду оператора. Хоч досвіду операторської роботи Роман тоді не мав, проте вирішив ризикнути й скористатися шансом, який отримав.
«Що “прикольно” в роботі оператора – ти буваєш всюди, де ніколи не побував би за звичайних обставин, бачиш те, чого б ніколи не побачив, працюючи в офісі програмістом. Так, не завжди знімаєш саме те, що тобі хочеться, але це все одно досвід. Я й на будівельний кран лазив, і в шахту спускався, і на катері плавав, і на комбайні їздив, і по болотах лазив, а з боліт вирушав до ювелірних салонів, розглядав коштовності та знайомився з процесом їхнього виготовлення. Зустрічався з різними майстрами, художниками, з цікавими людьми, відвідував концерти, спортивні змагання різноманітні, які я б ніколи не побачив», – розповідає журналіст.
Окрім операторської роботи, Роман Коба працював редактором, ведучим телепрограм, програмним директором. Проте офісна робота швидко набридала, йому не вистачало поїздок на «зйомки».
Повномасштабне вторгнення застало Романа в Києві, де доволі успішний інтернет-проєкт, у якому він тоді працював, готувався ось-ось вийти в ефір. Перший час журналістам навіть довелося жити на студії у скляній столичній багатоповерхівці. Та з часом проєкт почав переживати не найкращі часи, й Роман опинився у вимушеній відпустці. Тоді колега запропонував йому поїхати на фронт. Роман зізнається, що на той час вже давно про це думав, але якось тримався, щось заважало.
«Я погодився, ми поїхали втрьох і створили там фронтову студію “Інформант”. Це було цікаво, студія виглядала класно: це було в якомусь гаражі облаштовано, жодних умов, але виглядало на екрані, як класна студія, всі хвалили й дивувалися, як ми змогли таке зробити. Там ми могли записувати всіх, хто на фронті, для цього не треба було їхати кудись до Києва, Дніпра, Покровська тощо. Наша студія працювала на першій лінії, в пункті постійної дислокації. До нас приїжджали й заступники та радники командувачів, і представники Deep State, якісь відомі люди й просто бійці. Але, звісно, треба було показати роботу бійців, тому виїжджали на “зйомки” на передову, працювали під Бахмутом, Мар’їнкою, в Часовому Яру, Авдіївці – на лінії бойового зіткнення», – говорить Роман.
Роман Коба на зйомках в Авдіївці. Фото: Тарас Деркач
Журналісти працювали там протягом місяця, зібрали матеріал і повернулися до Києва, щоб його випускати. Там продовжували також знімати матеріали про бійців. Далі поїхали в Херсон, де ще протягом 10 днів знімали роботу військових.
Роман розповідає, що на той час вони з колегою вже обговорювали те, щоб іти до армії:
«Хотілося себе використовувати по максимуму в тому, що вміємо. Ми любимо свою роботу. Та вирішили, що пора йти до війська, тому що, скільки б ти не працював у тилу, які б суми не донатив на різноманітні збори, але все одно весь час тебе гнітить відчуття, що ти робиш щось не те, що зараз треба робити. Нас багато бійців знали як воєнних журналістів і ми багатьох знали, тож нас чекали в багатьох бригадах і навіть у деяких ображалися, що ми зрештою пішли не до них. Бо багато ще де несформовані служби зв’язків із громадськістю. Десь – одна людина, десь – взагалі жодної, а має бути – три. Так ми опинилися у Збройних силах України».
Ще однією причиною долучитися до війська Роман називає бажання журналіста побачити зсередини, що ж таке армія. Зараз Роман із колегами служить у зведеному загоні, прирядженому до однієї з бригад на харківському напрямку. Вони виїжджають на передову, спілкуються з бійцями, показують їхню роботу, супроводжують знімальні групи, які приїжджають.
«Я фотографую, фільмую, обробляю фотографії, тексти редагую й інколи створюю. Подобається, що всюди їздиш, спілкуєшся з усіма, не сидиш в одній посадці чи одному бліндажі, а буваєш і в тому бліндажі, де БпЛАшники, і де мінометники, де градисти, стабпункт і евакуацію фільмували, роботу медиків, роботу ППО. Це не настільки різноманітно, як в цивільній роботі, але все одно знаєш нюанси роботи всіх бойових підрозділів, бойових частин», – розповідає офіцер.
Роман Коба. Фото: Олександр Семеняка
«Те, що я зараз роблю, я вважаю найкращим на цей момент. Я займаюся роботою, яку люблю, але при цьому я у Збройних Силах, тобто допомагаю захищати країну», – підсумовує полтавець.
Ольга Семенко
Фото: Назарій Кішак
Головні новини Полтавщини читайте в нашому телеграм-каналі.
