Як культура та мистецтво допомагають дітям забути про війну

Війна в Україні торкнулася всіх і кожного, бо вона не тільки руйнує фізично, але й впливає на моральний стан українців. Саме тому, мабуть, чи не кожен відчували на собі так звані «перепади» настрою та психічного стану. 

«Емоційні гойдалки — звична річ. Емоції мають змінювати одна іншу — це нормально. Людина не може постійно радіти чи сумувати. Під час війни коливання настрою загострюються: людина вже не радіє — у неї ейфорія, вона не сумує — сприймає новину з жахом. Втім, це теж нормально. Важливо виганяти всі ці емоції: хочеться поплакати — плачте, хочеться посумувати — посумуйте. Емоції послідовно змінюватимуть одна одну, їх важливо проживати і відпускати, аби залишатися в ресурсі» – каже військовий психолог Андрій Козінчук.

Та попри те, що психологи кажуть про нормальність таких гойдалок, всім нам важко триматись у нормі. Важко уявити, що при цьому відчувають діти, які бачили що таке життя в підвалах, чули вибухи, бачили жахи війни та, врешті решт, змушені були покинути свої домівки та міста.

У такому разі нагальним завданням для відносно мирної та спокійної громади є створення безпечного притулку та інших елементів соціальної структури. Проте не менш важливим є безпосередній контакт та соціалізація дітей на новому місці. 

Полтава приймає переселенців, а волонтери намагаються максимально допомогти саме у соціалізації людей з інших регіонів. У місті проводяться безкоштовні мистецькі заняття, створюються проєкти для дітей та батьків, проводять майстер-класи з малювання, йоги чи навіть співу. 

Про те як саме проходять заняття з дітьми та про те, яку роль виконує культура та мистецтво в адаптації дітей ми поговорили з Олександрою Волаковою – однією з організаторок «Мистецького мурашника».

Мистецький Мурашник став одним з оплотів спокою та творчості під час війни. Разом з партнерами – полтавським артцентром Zelo та ГО Художників «Пектораль» у Полтаві було створено простір для естетичного виховання. 

Проте поняття «естетичного виховання» тут доволі широке, адже дітей навчають живопису, співу, декоративно-прикладній творчості, грі на музичних інструментах та простому спілкуванню. 

«Ідея працювати з дітьми виникла вже досить давно. І ми якраз збиралися в березні запустити тестові групи, але всім відомо, чим закінчилися плани на весну для всієї України. Але до Полтави почали приїздити люди з дітьми, лишатися у місті. Десь приблизно 50 тисяч людей приїхало до Полтави після 24 лютого, серед них величезна кількість дітей, яким потрібна  підтримка, спілкування, співтворчість. Потрібно відволікатися». – розповідає про те, як взагалі виникла ідея такого простору Олександра Волакова.

Олександра – ще й координаторка Театру Сучасного Діалогу (ТСД), яка розповіла нам про те, що таке «Мистецький мурашник» та чому участь у ньому покращують навички спілкування, самопрезентації та командної роботи у дітей з Донеччини, Харкова, Охтирки та інших небезпечних міст.

«Мистецький Мурашник добре ілюструє саму ідею зібрати дітей та дати їм можливість займатися тим, що їм цікаво. Це арт-терапевтичной проект. Наші студії не про «виховання», вони про підтримку, про «бути поруч», про те, щоби засобами мистецтва, спілкуванням покращити психо-емоційний стан дітей. Звичайно, що мистецтво навчає, але м‘яко та цікаво». 

Довідка. Мистецький Мурашник – це назва різноманітних студій, котрі проводяться в рамках соціального проєкту «Підтримка дітей та молоді в Полтаві в умовах війни». Цей проект реалізовує Полтавська філія ССУ та ТСД у рамках більшого проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Але і це не все, бо для дітей волонтери міста проводять заняття, що розвивають у них інтелектуальні та творчі здібності, спостережливість, увагу та пам’ять, художній смак, просторове уявлення та естетичне сприйняття світу. 

Велику роль в цьому відіграє попередній досвід команди мурашника:

«Ми – команда театру сучасного діалогу. І більшість знає нас як соціальний документальний театр. Вісім років ми займалися тим, що відповідали на суспільні виклики мистецьким діалогом».

В доробку вистав та проектів театру зокрема історії про корупції та, за іронією долі, історії переселенців, які змушені були покинути домівки після початку війни на сході у 2014-му.

Саме театр об’єднав непрофесійних, проте безумовно талановитих акторів та акторок, які зараз допомагають дітям переселенців забути про війну через мистецтво.

«Наразі в Мурашнику можна відвідати заняття з акторської майстерності, співу, музичної імпровізації, англійської мови, сучасної руханки, йоги, магічного паперу, лялько та казкотерапії». 

За словами Олександри, цей перелік періодично доповнюється, як і кількість дітей, що відвідують заняття. Наразі їх відвідують вже понад 200 дітей, і «судячи з усмішок, подяк та інтерв‘ю з батьками – ми на правильному шляху». 

Наостанок я запитав у Олександри про те, яку ж роль відіграє культура та мистецтво в підтримці настроїв дітей та суспільства:

«Культура та мистецтво – це те, що нас оточує щодня. Музика у транспорті, в магазині, в навушниках, кіно, світлини в соцмережах, книжки, все те, з чим ми стикаємося постійно, не говорячи вже про виставки чи музеї. Яку роль виконує те, що оточує нас постійно? Який вплив має? Колосальний. Культура формує наш світогляд, думки та почуття. І задача Мурашника в тому числі сформувати тепле, підтримуюче, творче середовище, в якому діти можуть самовиражатися та творити спільно із викладачами».

Юрій ДРОГА