«Як не коронавірус, так інша напасть — повномасштабна війна»: як виживає «равликовий» бізнес на Полтавщині в часи потрясінь

Створене 6 років тому в селі Войнівка на Чутівщині  фермерське господарство «Равлик-2016», де вирощують середземноморських та африканських молюсків, упевнено посіло місце серед сотні українських брендів, якими можемо пишатися. Його засновник — підприємець із Полтави Сергій Данилейко, котрий давно займається постачанням фурнітури та матеріалів для виготовлення  меблів, — є прихильником «золотого» правила, що рекомендує розкладати яйця в різні корзини. Адже мати один бізнес доволі ризиковано. Отож підприємливий чоловік шукав ідею для створення успішного стартапу. І якось, подорожуючи разом із дружиною Іриною Західною Європою, у Парижі скуштував страву з равликів. Можливо, саме тоді його й осяйнула думка про новий різновид бізнесу. Полюбляючи новації, ризик, без яких у підприємництві, як відомо, нічого не доб’єшся, полтавець з ентузіазмом взявся за втілення нової ідеї в життя. Із перших днів активним помічником підприємця став його батько — Віктор Данилейко. Літній чоловік зізнається: будучи за натурою дещо консервативним, обережним, він одразу ж підтримав бажання сина започаткувати «равликовий» бізнес — настільки ця справа видалася йому цікавою. Так батько й син Данилейки одними з перших в Україні почали вирощувати їстівних равликів.

Поставили перед собою амбітну мету — завоювати ринок Західної Європи

За словами Віктора Петровича, найбільшим досягненням за ці роки є те, що, попри всі складнощі, їм вдалося втримати бізнес на плаву. «Загалом це бізнес із прицілом на майбутнє. Що й казати, на початковому етапі він потребує значних капіталовкладень. У перші 2 роки ми працювали «в мінус» зокрема через те, що мали велику смертність равликів, — констатує він, — адже все робили методом проб і помилок, і тільки на 3-й рік вийшли «на нуль». Попри невдачі, не опустили рук і продовжили рухатися вперед. Рентабельності ж бізнесу досягли, вийшовши на «урожай» — 50—60 тонн їстівних молюсків (одержати його можна з тонни особин племінного стада)».

 За словами Віктора Данилейка, найбільшим   досягненням є те, що, попри всі складнощі, їм із сином вдалося втримати бізнес на плаву.

Коли іще 2018 року, показуючи фермерське господарство, де на площі 2 гектари під дерев’яними щитами ховалися садові равлики, Віктор Данилейко озвучив амбітну мету — завоювати ринок Західної Європи, тоді ця заява видалася мені чимось зі сфери фантастики. Проте минуло не так багато часу — і наполегливим підприємцям вдалося налагодити прямий експорт живих їстівних молюсків у країни Євросоюзу. 

«Ми єдині в Україні, хто цього досягнув, — стверджує Сергій Данилейко. — Зазвичай усе відбувається за такою схемою: бізнесмени з країн Балтії, співпрацюючи з нашими перекупниками, вивозять партії їстівних молюсків в Іспанію, де збувають їх за значно вищою ціною. А ми працюємо напряму — задля цього відкрили в Іспанії свій склад із холодильними установками, що розрахований на зберігання 50 тонн їстівних молюсків. Звісно, то було нелегко — довелося обійти багато підводних каменів, подолати чимало юридичних перепон». 

На базі  фермерського господарства «Равлик-2016» усі ці роки ще й навчали групи охочих започаткувати власний «равликовий» бізнес — у такий спосіб допомогли відкрити в різних куточках України 172 подібні ферми. Багато хто дивується із цього приводу: мовляв, який резон породжувати конкурентів? «Насправді ж ми не конкурентів породжуємо, а компаньйонів, — вносить ясність Сергій Данилейко. — Поки ринок Західної Європи не насичений, вигідно працювати не самотужки, а спільно з компаньйонами, якими стають наші учні, — це дає змогу вийти на значний обсяг поставок». Зокрема, допомагаючи зі збутом продукції іншим українським равлиководам, полтавський підприємець планував експортувати всі 500 тонн живих їстівних молюсків. У планах було охопити складами й такі країни, як Італія та Франція. 

На жаль, усі замисли скорегувала повномасштабна війна. «Уявіть собі, у лютому в нас починається сезон, коли «будимо» племінне стадо, тобто створюємо в розпліднику такі умови, щоб равлики вийшли зі стану сплячки. Аж тут широкомасштабне вторгнення російських загарбників. Тоді ніхто не знав, що нас чекає попереду. Однак ми знов пішли на ризик — коли температура повітря стабілізувалася, перенесли равликів, які вилупилися, із теплиці на плантацію. Щоправда, цьогоріч зайняли не всю площу, відтак замість «урожаю» 50 тонн їстівних молюсків вийдемо хіба що на 15—20 тонн, — прогнозує Віктор Данилейко. — Радує лише те, що ціна на нашу продукцію дещо підвищилася: якщо в попередні роки кілограм равликів коштував 2 євро, то цього року сягає 3 євро».

У фермерському господарстві «Равлик-2016» зазвичай вирощують два види равликів: «Helix Aspersa Maxima» і «Helix Aspersa Muller». «Maxima» має більший розмір (відповідно, важить 20—40 грамів), але «Muller», вага дорослої особини якого становить усього 8—12 грамів, у Західній Європі вважається більшим делікатесом: його м’ясо ніжне, оксамитове, має вишуканий смак (і європейці, особливо французи, поїдають равликів цього різновиду у великій кількості). У зв’язку з цим цьогоріч Данилейки зупинилися на вирощуванні молюсків останнього виду. Хоч, за словами Віктора Петровича, іще остаточно не визначилися, чи відмовляться взагалі від «Maxima». 

Створили й цех із переробки їстівних молюсків

Нині в господарстві відбувається збір «урожаю» равликів. Задля цього, як зазначила одна з постійних працівників Ніна Чудінович, залучають місцевих — люди з радістю беруться за будь-яку роботу, адже в селі з нею дуже сутужно. Виявила бажання попрацювати й вимушена переселенка з Чугуєва, що на Харківщині, Тетяна Андреєва. «Хочеться заробити бодай якусь копійку, — ділиться жінка, — бо тієї пенсії поки дочекаєшся. Із 2 тисяч «переселенських» коштів платимо за дім, який винаймаємо в селі. Наше житло в Чугуєві ціле, але без вікон і дверей — усе повилітало. Відверто кажучи, раніше ніколи не думала, що путін закидатиме нас ракетами. Ми з чоловіком та сином спершу сиділи в підвалі, а потім вирішили перебратися від біди подалі. Люди тут дуже добрі — приносять сало, яйця, інші продукти. Але додому все одно тягне. Хоч мій чоловік Володимир, якого періодично змушує їздити до рідного міста робота, говорить: ти собі не уявляєш, яким нині став Чугуїв». 

Олександр Ошурко спрямовує сітки з равликами на сушку.

Гуртом за день на плантації збирають по 600—800 кілограмів їстівних молюсків. Потім, за словами Ніни Чудінович, їх кілька днів миють у теплиці, а тоді складають до сіток і перевозять до іншої теплиці на сушку. За сприятливої погоди равлики за 1—2 дні висихають, після чого їх можна спрямовувати до холодильних установок і відправляти європейцям. 

На словах нібито все просто. Втім, Віктор Данилейко вкотре повторює, що реалізація цієї незвичайної продукції (навіть за наявності складського приміщення в Іспанії) — то найскладніше. «Самі розумієте, війна, — нарікає чоловік. — На кордонах шалені затори транспорту. Я тільки-но повернувся з Польщі — пригнав «бусик» для наших армійців. То там на кордоні самих тільки автобусів із пів сотні застрягло. Сергій займається волонтерською діяльністю від початку повномасштабного вторгнення москалів в Україну — як ви знаєте, об’єднавши зусилля, полтавські підприємці придбали вже не одне авто для фронту». А якщо конкретніше, то за цей час завдяки діяльності волонтерського штабу Полтави, до складу якого входить Сергій Данилейко, доправлено з країн Євросоюзу понад 100 фур гуманітарної допомоги, завезено понад 30 автомобілів для ЗСУ. 

Що ж до складнощів із реалізацією, то проблема, як стверджує Віктор Петрович, ще й у тому, що європейці не надто охоче пускають на свій ринок чужих. «До речі, ми запустили і процес добування слизу равлика та виготовлення сухого муцину — найдорожчого продукту равлиководства, який застосовується в косметології й дуже цінується у світі, — інформує він. — Його також намагаємося реалізувати за кордоном, але тут усе на стадії пошуку. Хоч у нас є й продукція, яку реалізуємо в Україні».

Річ у тому, що, окрім фермерського господарства з вирощування равликів, батько та син Данилейки створили в селі Щербані, що неподалік від Полтави, цех із їхньої переробки. Тут м’ясо равликів готують зі спеціями, потім поміщають назад до панцирів, поливають французьким соусом, рецепт якого тримають у секреті, після чого на екзотичний напівфабрикат чекає глибока заморозка. На його упаковці, до речі, вказане місце, де виростили равликів: село Войнівка на Чутівщині. 

«Наші напівфабрикати можна знайти в мережах супермаркетів «Ашан Україна», «METRO», «Сільпо» тощо. Замовляють їх і ресторани, але не так масово. Нерідко  любителі цього ідеально збалансованого за своїм складом та екологічно чистого продукту беруть його прямо з цеху. У нашій родині страва з равликів на столі — звична річ. Моя 10-річна онучка Настя уплітає їх за обидві щоки, причому із самого раннього дитинства, — усміхається Віктор Петрович. — Іще одна наша продукція, що добре розходиться Україною, — це квадратні слойки з равликом. Вони, без перебільшення, мають неперевершений смак. Пробували й напівфабрикати з равликів реалізувати за кордоном. Але, на жаль, не все, що пробуєш, як кажуть у просторіччі, методом тику, приживається». 

Віктор Данилейко разом із працівницями Ольгою Мельниченко та Тетяною Плахіною показують, як равлики ховаються під дерев’яним щитом.

Звертаю увагу свого співрозмовника на зведені на території фермерського господарства каркас і стіни нових будівель. «Хотіли, щоб отут, на одному місці, був увесь життєвий цикл продукції, — пояснює Віктор Данилейко, — щоб поряд стояли і приміщення з холодильними установками, і цех із переробки равликів. Поки що все, як бачите, у законсервованому стані, бо ніхто не знає, що буде завтра. Важкі часи настали — як не коронавірус, так інша напасть — повномасштабна війна».

Ганна ЯРОШЕНКО