Життя як комп’ютерна гра

1958. Співзасновник ядерної бомби фізик Віллі Хігінботем на військовій лабораторії створює першу комп’ютерну гру. М’ячик відбивається від верхньої межі екрану, а відбити назад його треба маленькою платформою, якою рухаєте саме ви.  Банально-простий інтерфейс, максимально легкі та зрозумілі правила, які народили цілу епоху безсмертних хітів, незабутніх емоцій. Ціле покоління вже виросло з багажем знань про відеоігри, і ці ж люди прищеплюють симпатію до них наступним поколінням.

Чому ігри такі популярні? Стрес, радість, злість, перемога, невдача, здивування, захоплення, розпач –  ці всі емоції в реальному житті ми можемо не відчути й за день. У грі, ми переживаємо це все за пів години. Так, саме стільки потрібно мозку, щоб йому сподобалась гра. А тепер подумайте, за скільки часу вам почав подобатися ваш співрозмовник з моменту знайомства? Зовні ви оцінили його менш ніж за секунду, а далі могли пройти дні, тижні, місяці оцінки та аналізу. Виходить, гра приносить нам не настільки сильні, але настільки велике розмаїття емоцій, що на вас це діє мов наркотик, добрий наркотик. Він ніяк не шкодить організму, не викликає залежність, а приносить лише гармонію та спокій.

Живий приклад хорошого впливу комп’ютерних забав на людину є геймери – ті, хто пов’язали своє життя з комп’ютерними іграми та є професіоналами в них. Такі люди часто проводять майже весь вільний час у цифровій реальності, хтось через свої вподобання, дехто хоче відволіктися, а є й ті хто заробляє на цьому. І от незаперечний факт підтверджений вченими – усі віртуальні гравці піддаються малому впливу стресу, вони спокійні, уважні, у них розвинута реакція, логіка, уява.

Гра – це хороший спосіб розслабитися, отримати нові емоції, а дехто, навіть, відчуває в грі себе вільнішим чим у реальному житті, і це все вже застосовують на користь людям по всьому світу. За порадами психологів, ігри навчають проводити складні операції військових, допомагають людям з затримкою розвитку, з тим, хто має напружену роботу. Приміром, хірург: той, хто проводить вільний час в комп’ютерному світі, при операціях робить на 67% помилок менше,  –  ці всі емоції, в реальному житті, ми можемо не відчути й за день.

Зараз у світі грають 60% населення. Від стереотипів про шкоду гри відійшли навіть люди поважного віку, які на лавці біля під’їзду часто намагаються закотити м’ячик у лунку. Діти одного року, які навіть ще розмовляти не вміють, а вже грають на телефоні. Це розумне використання ігор, які вже глибоко вросли у поняття реальності взагалі, нові покоління вже прирівнюють їх до чогось буденного, що завжди поруч, що вже не просто розвага, а те чим ми користуємося щодня.

Виникає питання: як далеко зайшли відеоігри, якщо уявити ніби гра вийшла за рамки монітора, стала дуже реалістичною то що станеться з нашим життям? Про це вже робили фільми, такі як “Першому гравцю приготуватися”, де гра для багатьох це і є життя, багато хто про це каже вже зараз, бо з монетизацією грань між тим, що ти робиш у грі, в реальному часі впливає на твою платоспроможність, і розмиття грані між реальністю і грою у майбутньому тільки буде зменшуватись. Зараз вже є такі проєкти від Meta (раніше – Facebook) – створення 3-D всесвіту або нової реальності,  де ти ходиш на роботу, вчишся, зустрічаєшся з друзями та гуляєш, ходиш за покупками, буквально не встаючи з ліжка.

Хоча, чи повірите ви мені, якщо я скажу вам, що людство вже живе у грі? Подумайте про ваше життя, як запис дій. Ви можете там побачити прописаний сюжет, доволі знайомий нам з ігор. Зранку на роботу, поїсти, зібрати дитину, потім обід, потрібно комусь подзвонити, зробити якусь задачу, якщо ви її не зробите вас чекають штрафи у вигляді зменшення зарплати. Ви робите буденно один алгоритм дій, перебуваєте в одних і тих же ж локаціях, між прописаним сценарієм є якісь додаткові другорядні сюжетні лінії, які існують для урізноманітнення картини. Також присутня валюта, запас здоров’я, є те що робити не варто, куди ходити не потрібно, бо ви можете загинути. У сучасному світі можна навіть змінити персонажа, завдяки операціям з зовнішністю. То чому ж все таке схоже на гру, це ігри стали настільки реалістичними, що схожі на реальність, чи реальність стала настільки банальна, що схожа на гру?  Загалом, безліч ігор сучасних побудовані на механіці життя, з її проблемами, з вибором діалогів, з персонажами, та кар’єрним ростом. Єдине, що наразі різнить ці два світи це кнопка “Заново”, бо саме завдяки смерті ми боїмося зробити хибний крок. Хоча навіть у цьому питанні можна змити грань, та, знову ж таки на щастя, цього, поки що, не зробили масово, бо подекуди, гра вже вирішує долі людей й закінчує життя безповоротно, і це обертається трагічними наслідками.

На диво, є й люди, які вже майже повністю перейшли в віртуальне існування. Їх можна називати ігрозалежними. Хоча вони й відіграють майже всі ті ж ролі що й ми, проте за гранню реальності. Вони зустрічаються з друзями у лоббі (локація зустрічі всіх гравців), гуляють в ігрових сесіях, говорять через мікрофони, а бачать обличчя завдяки камерам, заробляють онлайн, та їдять, замовляючи їжу кур’єрами. Ігромани вже побачили переваги віртуальності, а скоро їх відчує кожен, і ми всі станемо трошки дивними для вчора, нестандартними для сьогодні, та нормальними для завтра. А поки ця реальність не настала, вийдіть на вулицю та побудьте реальними, можливо, так ми будемо менше схожими на аватарів та знову станемо людьми…

Сергій Пасічко, зразковий художній колектив гурток «Юний журналіст» Полтавського ОЦЕВУМу