Життя після війни: Дмитро Пономаренко

Був добровольцем — став лимарем

Учасник російсько-української війни Дмитро Пономаренко, якому в лютому виповнюється 39 років, гартувався в акціях спротиву обох останніх українських революцій — на той час проживав у місті Бердянськ на півдні Запорізької області. У 2014 році, коли тільки-но формувався батальйон «Азов», записався до нього серед першої сотні добровольців. Побував у багатьох «гарячих» точках Донбасу. «Зокрема брав участь у звільненні міст Маріуполь, Мар’їнка на Донеччині, під час бойових дій дістав контузію, — пригадує доброволець. — Після цього пропонували служити при штабі, та я відмовився. Я зубний технік, маю 8 років практичної роботи у стоматологічних поліклініках. Тож, демобілізувавшись, пробував знайти роботу в Полтаві за спеціальністю, за пів року змінив трьох роботодавців і, розчарувавшись, пішов із медицини. Далі мене «занесло» до громадської діяльності — спершу очолював філію всеукраїнської ветеранської організації, потім Координаційну раду громадських організацій учасників АТО, яку й започаткував разом із Петром Вороною. Не полишаю громадської роботи й досі, хоча тепер намагаюся поєднувати її з власною справою».

Нині Дмитро Пономаренко виготовляє якісні довговічні шкіряні вироби ручної роботи: обкладинки на документи, гаманці, пояси, сумки та ін. Ми розмовляємо з ним у майстерні, під яку він відвів одну з кімнат у своїй полтавській квартирі. «З одного боку, це класно: уранці встав — і вже на роботі. А з іншого — є певні недоліки: коли працюєш удома, постійно щось відволікає: то чай, то кава. Інколи ж, як у всіх, відсутнє натхнення. У кепському настрої стараюся не працювати, бо це неминуче позначається на якості роботи», — ділиться мій співрозмовник.

Дмитро Пономаренко мріє про вихід не тільки на український, а і європейський ринок.

Як усе починалося, і як він став майстром доволі високого ґатунку? «Якось у мене порвався гаманець. Я вирішив, що не святі горшки ліплять, узяв клапоть шкіри й пошив його сам, — розповідає свою історію Дмитро. — Він став моєю першою ручною роботою, і за цей час, як бачите, із ним нічого не сталося. Цей гаманець побачила добра знайома й поцікавилася, чи зможу зробити такий самий до дня народження її хлопця. Я погодився. А далі, як це зазвичай буває, зіграло свою роль «сарафанне радіо». Рік займався цим як хобі, потихеньку збираючи необхідний інструментарій, спеціальне допоміжне обладнання — зараз у мене його десь на 1,5 тисячі євро».

Потім учорашньому учаснику бойових дій підвернулася чи не єдина на ту пору програма підтримки ветеранського бізнесу. «Загалом про ветеранський бізнес у нас чомусь забувають. Існують програми для вимушених переселенців, а для учасників російсько-української війни на рівні держави їх узагалі немає, — нарікає Дмитро Пономаренко. — Навіть цю чи не найпершу програму в Україні з підтримки малого та середнього бізнесу ветеранів започаткувала Міжнародна організація з міграції. Програма була з навчанням, до якого залучили успішних українських бізнесменів. Склавши бізнес-план і успішно захистивши його, я став володарем гранта в розмірі тисяча євро. Правда, цих коштів не видавали на руки — на означену суму можна було лише закупити інструмент. Але то була перша реальна допомога. Наступне вливання коштів мав завдяки перемозі в обласному конкурсі учасників АТО/ООС «Мій бізнес» — здобув другу премію за напрямком «Народні промисли». І практично на всю суму закупив натуральну шкіру, бо це недешева річ».

Щодо шкіри, то майстер із Полтави пробував співпрацювати з українськими виробниками, однак дійшов висновку: їхня продукція поступається в якості закордонній. Тож тепер надає перевагу італійській і турецькій шкірі. Але припускає, що, можливо, і в Україні десь є справжні фахівці в цій сфері, і запевняє, що дуже хотів би з такими познайомитися. Те ж саме стосується і фурнітури: як не крути, а імпортна, за словами мого співрозмовника, краща. 

Вироби Дмитра — це оптимальне розв’язання проблеми з подарунком для близьких людей. Невипадково кількість замовлень у нього різко зростає перед святами. Майстер ділиться, що, скажімо, за місяць до Нового року мав надзвичайно насичений графік — працював від 8-ї години ранку до 2-ї ночі. Серед його замовників — багато таких, як і він учасників бойових дій, волонтерів, «байкерів», «рольовиків». 

Як і будь-яка ручна робота, пошиття виробів зі шкіри — дуже забарна річ. Навіть виготовлення того ж гаманця, стверджує Дмитро, неможливо пришвидшити. Спершу він кроїть шкіру (зауважує, що це матеріал, який не пробачає помилок: якийсь один «косяк» — і все, клапоть можна викинути). Потім слідує збірка, склеювання, прошивання виробу. 

«Шию сідельним швом, який відзначається неймовірною міцністю, вручну, так само як і пробиваю за попередньою розміткою дірки — оскільки виготовляю суто «хенд-мейд». Це принципово, — констатує майстер. — Хоч уже настільки набив руку, що мій ручний шов важко відрізнити від машинного. Тож іноді навіть свідомо роблю в ньому невеличку нерівність, бо, коли все надто класно, виникає підозра, що це прошито швейною машинкою. Далі черга за обробкою або й пофарбуванням торців, але це вже за бажанням клієнта».

Вироби Дмитра — це оптимальне вирішення проблеми з подарунком для близьких людей.

Окрім усього, Дмитро робить ще й штамповане тиснення по шкірі (як приклад, показує мені вже готовий чоловічий шкіряний пояс з тисненням), а також художню перфорацію. Якщо ж хтось воліє мати на виробі малюнок, виконує його в кількох техніках: лазерним гравіюванням або ж вручну — і тут уже майстер не розкриває своїх секретів. 

«Як бачите, це не штамповка однакової продукції — кожен виріб є ексклюзивним, — наголошує молодий чоловік. — Найперше — обговорюємо із замовником усі деталі, від кольору шкіри аж до того, якою буде фурнітура та якою ниткою він буде прошитий. Відповідно, і цін сталих немає. Звичайно, мої вироби зі шкіри дорожчі за фабричні, але вони й слугують набагато довше. Усе відносно: якщо для закордонних замовників ці ціни цілком прийнятні (а мої вироби вже знайшли своїх власників, скажімо, і в Естонії, й у Німеччині), то, не секрет, купівельна спроможність українців бажає бути кращою. Звичайно ж, на дрібний опт (а в мене було таке, що для одного замовника виготовляв одразу 6 одиниць виробів) завжди роблю знижку. Знижка поширюється й на побратимів, волонтерів. Це навіть не обговорюється. Кілька разів на рік, зокрема на День Збройних сил України, День добровольця роблю в соцмережах розіграш своїх виробів».

Дмитро Пономаренко мріє про справжню майстерню з працівниками й про вихід не тільки на український, а і європейський ринок. «Ця справа дуже перспективна, — переконаний він. — Адже поціновувачі такого зносостійкого матеріалу, як шкіра, а також якісної ручної роботи будуть завжди».

Ганна ЯРОВА

Фото автора