ЗУСТРІЧ ІЗ ТЕТЯНОЮ ВИСОЦЬКОЮ: інтерв’ю-післясмак. Частина 3

Чи траплялися у Вас непередбачені ситуації під час ефірів?

«Так, не без цього. Наприклад, мухи перед камерою, невимова букв, колись лопнув софіт… Курйози люди люблять. Вони ефір розбавляють».

Так а як же тоді бути зі сміхом в ефірі?

«Якщо хочеться сміятися – стриматися просто неможливо. Це ще складніше, ніж стримати сльози. Але іноді, це можна допустити».

Чи є у Вас якісь особливі техніки тайм-менеджменту?

«Відкрию секрет, що в юності я була не дуже пунктуальною і дисциплінованою, в плані запізнень. Але у роботі це недопустимо.

Професія вимагає точності і відповідальності, тим паче прямі ефіри. Тоді відчула перевагу тайм-менеджменту.

Бувало, ставила собі нагадування. Зараз, у «Марафоні єднання», теж треба бути особливо уважним. Я собі пишу о котрій годині, що потрібно зробити, що спитати. Роблю список, щоб нічого не пропустити.

Тож, пишіть списки і перевіряйте себе по ним».

Яким журналістським сленгом Ви користуєтесь в житті?

«Мій чоловік – випусковий редактор. То ж у наших повсякденних розмовах можуть вживатися деякі сленгові слова: «підводка», «синхрон», «вичитка», «за кадром», «бз» – без запису, «вмз» – відеомонтажний запис, і т.п.

Часто жартуємо словами: «Ну що, будемо редагувати цю реальність?»

Хто і що Вас надихає?

«Цікаві історії, люди, природа, робота з землею. Вишивка – стабілізує, хоча я не знала, що я терпляча людина.

Надихають фільми. Театр дуже люблю, бачила багато неймовірних постановок.

Це все те, що дає катарсис, звільнення, інсайди для проживання якихось досвідів і пошуку натхнення.

У будь-якій професії людина може помилятися. Якщо Ви робите помилки, то як правильно реагувати на зауваження і критику?

«У мене, як і у більшості українців, був непростий період на початку війни. Було відчуття, що я залізла в мушлю. Коли ти скутий, звичайно робиш більше багів і незначних помилок. Незважаючи на те, що тебе це сковує, – треба йти далі. Сказати – так, я помилилася. Буду далі працювати над собою. Дякую за увагу.

Треба відсікати зайві відчуття провини.

Як реагувати на критику? Якщо критика конструктивна – кивнути головою, а найголовніше – вислухати, переварити інформацію (бо людина, й справді, може бути права), і… обов’язково оговтатись, взяти себе в руки. Можливо, взяти для себе щось корисне з цієї ситуації і працювати.

Але це не стосується різних хейтів в інтернеті, бо вони, дійсно, є дуже руйнівними. Мені це важко. Тут треба віднайти і встановити безпечні межі для спілкування. Якщо бачите, що це умисність, щоб зробити Вам боляче, – тоді це теж – відсікайте.

Як на Вас вплинув карантин?

«Прекрасно! Мені, як інтроверту, карантин не став проблемою. Я дочитала книжки, освоїла нові страви.

Взагалі, по життю, я ціную якість, а кількість мені не потрібна.

У мене не таке велике коло спілкування. Я не світська людина, рідко буваю на якихось вечірках, бо не люблю, коли люди придурюються, посміхаються в очі, а за спиною не дуже добрі до тебе.

Проте, треба зауважити, що професія журналіста вміщує різних людей. Бувають люди комунікативні і кайфують від туси. Їм, можливо, було важче.

Ми різні в професії і це є дуже цінно».

Які книжки і авторів порадите почитати?

«З порадами щодо книжок треба бути обережним, оскільки в читачів різні вподобання і смаки.

Раніше я читала більше. Зараз не вистачає часу і внутрішнього якогось ресурсу. Проте, у мене лежить кілька книжок, які я можу одночасно читати, в залежності від свого стану:

«Чорний лебідь» Нассім Ніколас Талеб – про ситуації, які трапляються, про закономірності в житті – захоплюючий нон-фікшен. Варто читати, коли маєш багато сил і ти не виснажений;

прекрасно пише Ларрі Кінг – те відчуття, коли читаючи, – ковтнув, вразився, запам’ятав. Він дуже досвідчений інтерв’юєр, тому багато може дати корисного. Як правильно брати інтерв’ю, як це робити, що при цьому відчуваєш. Він багато описує цікавих історій із життя ньюз руму;

радила б читати все по копірайтенгу, бо нині це дуже важливо, в цьому є сучасна методика роботи зі словом. Є прості інструменти, щоб вибудувати тексти для соцмереж, наприклад, – те, чим наповнене життя нинішнього покоління.

З художньої літератури:

поза конкуренцією Нобелівський лауреат Кадзуо Ішігуро. Читайте все, що знайдете. Він – справжній Майстер слова, і дуже красиво плете свою оповідь. Це дуже тонке мереживо з авторським почерком. В нього є прекрасні романи, які межують з фентезі.

з вітчизняних авторів люблю почитати Жадана. Цікавий Андрій Любка (наприклад, «Карбід». Це як читати екшн, але невеличкий роман).

У всьому люблю після смак і, відповідно, книги, що залишають неймовірні враження».

Опишіть свій робочий день.

«У мене робочі дні дуже різняться, але це завжди більше десятьох годин і, як правило, ненормований графік. Проте, мені це ближче, ніж працювати в офісі з 9 до 18.

Наприклад, Марафон – це 6-годинна зміна, де є 12 щопівгодинних новинних випусків. Працює двоє ведучих наших каналів, що ділять 12 випусків – по 6 на кожного («Факти» і «Вікна» зараз поєднані, хоча зі своїм окремим продуктом). Зараз важкість роботи у тому, що ти часто попередньо не бачиш багатьох текстів, оскільки вони оперативно готуються. Ти практично не маєш часу відредагувати текст, скоротити, а повинен прочитати все так, ніби його знаєш.

Щопівгодини ти 15 хвилин в ефірі. Наступний випуск може кардинально різнитися, оскільки його готує зовсім інша випускова бригада

Бувають і нічні зміни, вони важкі, бо ти втомлений, банально хочеться спати, важко наводити фокус а треба тримати увагу. То ж доводиться докладати зусилля, йти і робити».

18 травня 2022 року ви почали перші ефіри в рамках Марафону Єднання. Як вдалося зібрати себе докупи, бо це – війна і відповідні емоції?

«Мабуть, і досі це не можливо, та й чи буде можливим колись… Насправді, дуже важко. Найбільше болить за дітей…

З початком повномасштабного вторгнення, коли стало небезпечно для дітей у Києві, нам довелося переїхати спочатку до родичів, потім у Хмельницький. Коли ж повернулися, дорогою додому, в таксі, просто не могла намилувалася містом і раділа. Попри те, що важко, часті тривоги, але ти вдома. Головне, що діти хоч раз у тиждень, можуть бачитися з батьком, який захищає нас.

Звичайно, неймовірно важко працювати в таких умовах. Тебе просто рве на шмаття кожен режисерський хід, викликаючи емоційність. А що зробиш?

Ми всі маємо свої переконання, можемо сумувати, переживати…
Люди ж у телевізорі – це звичайні люди, які просто мають якісь навички, які виконують певний функціонал на своєму місці. І я тішуся, коли щось зробила»

У Вас журналістська родина. Чи хотіли б Ви, щоб діти продовжили вашу справу і стали журналістами?

«Я до цього спокійна. Найважливіше, щоб дітям було комфортно. Щоб їм подобалося те, чим вони займаються.

Син обрав собі англійсько-німецьку філологію і займається технічним перекладом, навчаючись на третьому курсі КПІ. Донька дуже любить малювати і наразі, в свої 11, хоче бути графічним дизайнером. Тож, побачимо. Головне – щоб їм подобалася їх робота».

Розкажіть про перші важливі кроки для дітей журналістів-початківців.

Перші кроки – це вміти складати букви.

Перші кроки – це взяти телефон і записати свої перші відео. Подивитися, як ви реагуєте, як вимовляєте, яка у Вас при цьому міміка, артикуляція. На стільки вона співпадає зі стилем поданої інформації.

Тренуйтеся з буквами!

Читайте багато! Бо саме начитаність, по перше, – це Ваша ерудиція. По-друге, вона рятує від того, чого ви можете не знати.

Будьте до всього жадібні – жадібні до нової інформації. Оновлюйте себе, розвивайтесь, будьте небайдужими до життя!

Просто любіть життя і будьте активними! – я думаю, це і є запорукою успіху.

Насправді, кожен приходить в журналістику по-своєму і по-різному. Але, якщо у Вас є це бажання, цей вогник, – він виведе. Неважливо, який це жанр, формат і стиль. Головне – щоб це приносило Вам задоволення.

Бажаю, щоб Ви відчули, чого Ви хочете!

Непомітно сплив час….

Отак, слухаючи неймовірно чарівну і неймовірно щиру Тетяну Висоцьку, діти поринули у вир журналістики і змогли відкрити для себе цю професію по-новому, оцінити всі її плюси і мінуси, побачити роботу на ТВ під іншим ракурсом, замислитися – варто чи ні….

Тетяна Висоцька змогла вмотивувати дітей, зацікавити, додати розуміння про професію і людські якості, які вони принесуть у цю професію.

Завдяки цій теплій зустрічі під час війни, життя дітей набуло інших, яскравіших фарб. У цей непростий час, майбутні журналісти навчилися іншому баченню життя…

Підводячи підсумки…. Якою ж вона була, зустріч із ТЕТЯНОЮ ВИСОЦЬКОЮ?

Легкою, невимушеною, радісною, щирою, теплою, пізнавальною, цікавою, надихаючою, – СВІТЛОЮ! Минуло вже кілька днів, а ти посміхаєшся, згадуючи цю зустріч, знаєш куди рухатися і чого досягати.

Вдячні Вам, Тетяна Висоцька, що Ви були з нами ці півтори години і що Ви є з нами завжди на екранах телевізорів!!!!

Нехай якнайшвидше буде перемога, мирне небо, і ще багато зустрічей попереду.

Ростислав Протас, зразковий художній колектив «Юний журналіст» Полтавського ОЦЕВУМу